Аліна – моя улюблена та єдина дочка, світло у віконці, що називається. Ми з чоловіком все життя поклали на те, щоб дати їй гарну освіту та квиток до життя.

Аліна закінчила школу і показувала високі результати у виші. Вона навчалася на менеджера готельної справи та туризму, їздила на конференції за кордон та планувала стати керівником одного з великих готелів нашої країни.

У нашої дівчинки сяяли очі, коли вона розповідала про те, як у майбутньому досягне кар’єрних висот. Власне, для цього вона мала всі передумови. Про це Аліні говорили й однокурсники, і викладачі, і власники готелів, де вона проходила практику.

Ось тільки на одній із конференцій вона познайомилася із Сашком, і все кардинально змінилося. Майбутній зять на 10 років старший за нашу дочку, хоча мене ця різниця не бентежила.

Напружувало інше: після знайомства з цим чоловіком Аліна все менше цікавилася своєю спеціальністю та все більше заглядалася на весільні салони. Власне, вони з Сашком одружилися наступного дня після того, як Аліна отримала диплом.

Ми з чоловіком вважали, що дочка занадто поквапилася із заміжжям, але, зрештою, змирилися – це ж її вибір. Тим більше, що Сашко добре вихований, любить нашу дівчинку та активно будує власний бізнес.

Але я, наївна, думала, що донька піде моїми стопами – не стане квапитися з дітьми відразу ж після весілля, а, одружившись, продовжить розвиватися і почне підійматися кар’єрними сходами.

Але через місяць після весілля Сашко перевіз її до іншого міста. На роботу дочка не влаштувалася. Аліна казала, що їй потрібен час, щоб облаштуватися на новому місці та звикнути до статусу дружини. А потім вона повідомила, що чекає на поповнення.

Звичайно, нашій з чоловіком радості не було меж. Через вісім місяців ми всією великою родиною приїхали на виписку маленької онуки. Тут же були й Сашкові батьки.

Свекруха Аліни пообіцяла, що допомагатиме молодій матері з малечею, і не обдурила. Донька розповідала, що Світлана Миколаївна щодня до неї приїжджала, гуляла з онукою та давала невістці час привести квартиру та себе до ладу.

А ближче до року сваха вже сама забирала до себе онучку, бувало, що й із ночівлею. Тоді я й заговорила з дочкою про те, що настав час їй роботу підшукати: мала підросла, та й бабуся з нею допомагає на всю.

Невже диплом отриманий для того, щоб у комоді припадати пилом? Але Аліна відповіла мені щось незрозуміле на кшталт: «Я хочу бачити, як ростуть мої діти, а не мотатися щодня до готелю і назад».

Я не стала сперечатися. У словах дочки була частка істини. Через кілька місяців після цієї розмови я дізналася, що Аліна знову чекає на дитину. Зараз моїм онукам 7 та 5,5 років, відповідно.

Їхня мати так ніде й не працювала. Звичайно, зараз із двома дітьми влаштуватися кудись у рази складніше. Але проблема в тому, що Аліна і не хоче працювати. Я неодноразово намагалася тиснути на її самолюбство і на те, як вона мріяла стати керівником.

Але дочка відмахується від мене, як від настирливої мухи. Так, я не сумніваюся, що Аліну влаштовує її нинішнє життя, але ж Сашко – не вічний. Раптом з ним щось трапиться (не дай Боже, звичайно)?

Хто тоді годуватиме та одягатиме Аліну разом із двома дітьми? Я знаю, про що говорю. Моя рідна сестра втратила чоловіка, коли племінники ходили до школи. Добре, що на той час вона мала роботу й гарну зарплату.

Якби вона, як моя Аліна, після декрету залишилася домогосподаркою (а чоловік сестри неодноразово на цьому наполягав), то втратила б усе. Але донька не розуміє моєї схвильованості. На її думку, я просто заздрю тому, що вона не працює.

– Мамо, я не буду працювати як кінь з ранку до ночі, я – не ти! Сашина мама ні дня не працювала, і нічого, щаслива. А тобі час перестати заздрити рідній дочці. Так, я можу собі дозволити не ходити на роботу, тому що мене утримує мій чоловік, і це нас обох влаштовує, – ось, що заявляє мені Аліна.

Але ж я переживаю за неї та за онуків. Що, якщо зять чомусь випаде з їхнього життя? Добре, якщо Сашко платитиме аліменти, а якщо він не матиме такої можливості? Тоді утримання доньки та малюків ляже на наші з чоловіком плечі. А ми теж не вічні та далеко не мільйонери.

КІНЕЦЬ.