Ми з чоловіком пов’язали себе шлюбом 7 років тому. Варто сказати, що між нами не тільки любов і гармонія, а й розуміння. Принаймні мені так здавалося…

Ми познайомились під час ділової зустрічі. Я виступала з доповіддю, яка йому дуже сподобалася. Так і почали зустрічатися, потім побралися. Заробляли приблизно однаково. Можна сказати, жили не бідно. Купили нові машини, добудовуємо свій великий заміський будинок. Зізнаюся: я маю один великий мінус.

Коли я поспішаю, то стаю вкрай розсіяною і можу припускатися дурних помилок. Щось подібне трапилося і під час цієї історії. Мій безпосередній начальник потрапив до лікарні. Зателефонував, сказав, що я маю терміново замінити його та поїхати замість нього у відрядження.

Що робити – почала збиратися. На нещодавню річницю ми з чоловіком купили однакові телефони та поставили на них однакові паролі. Звичайно, дату нашого весілля.

Зазвичай я залишаю свій телефон у передпокої, а чоловік не розлучається з ним навіть у туалеті. Вибігаючи на рейс і боячись потрапити в пробки, я машинально засунула телефон, який лежав на звичному місці, в сумку, поцілувала чоловіка і поїхала.

Коли вже сиділа у кріслі літака, то вирішила повідомити коханого, що все добре. Яке ж було моє здивування, коли я усвідомила, що помилково взяла апарат чоловіка. Робити було нічого.

Щоб не залишитися без зв’язку та не пропустити важливі дзвінки, довелося домовитися з ним про переадресацію смс та дзвінків. Все налагодилося, йшло, як по маслу. Але чоловікові надійшов дзвінок від Марини. Коли я відповіла, відповіді не було. Через деякий час знову пролунав дзвінок від того ж абонента.

Припускаючи, що жінка може не розібратися в ситуації, я все пояснила двома словами. Але у відповідь знову тиша. Через 2 хвилини надійшло повідомлення: ”Між нами все закінчено”. Першою думкою було перенаправити повідомлення чоловікові. Але голова на той момент була забита зовсім іншою інформацією.

Тому замість ”Переслати” я натиснула ”Видалити”. Дорога назад була затьмарена думками про цю Марину. А найголовніше те, що я гадки не мала, що робити.

Влаштовувати істерики я просто не вмію. Що станеться, якщо звинуватити чоловіка в зраді? Перший варіант: він визнає цей факт і вибачиться. Але чи стане мені легше?

Сумніваюсь. Другий варіант: він вирішить зі мною розлучитися. Але це мені невигідно. Загалом немає бажання зв’язуватися з поділом майна, витрачати час та гроші на адвокатів.

Навіть якщо він вирішить залишити мені будинок, що робити з будівництвом та ремонтом? Звичайно, про перспективу народити дитину найближчим часом доведеться забути.

Крім того, я вже звикла до такого життя. Мені подобається та свобода, яку мені дає чоловік. Знайти такого чоловіка буде нелегко. Хто знає? Може, краще забути про цю Марину раз і назавжди? Викреслити все з голови, як страшний сон?

КІНЕЦЬ.