Марину покинув чоловік. Він якось прийшов додому і повідомив, що покохав іншу і йде до неї. Марина нічого йому не сказала, нехай іде. Вона завжди зберігала почуття глибоко в собі, а чоловіка це дратувало.

Вона навіть nлакати не могла. Навіть коли вона розповідала трьом своїм дітям про те, що від них пішов батько, вона не проронила ні сльо зинки.

Сини були маленькими, нічого не зрозуміли, а от дочка, яка була старша, зненавиділа батька і прийняла це як зра ду. Вона перестала спілкуватися з батьком. Жили вони у невеликому місті, де Марина й працювала.

Але їй було важко з дітьми. Сестра покликала їх жити в селі, де мала будинок.

Село для дітей було знайоме, і вони радісно прийняли цю новину. Тепер вони вчилися жити без чоловіка у хаті. Колиաній чоловік їм не доnомагав майже, платив копійчані аліменти, яких не вистачало ні на що. А в селі у неї був свій город, який їхній родині зараз був необхідний.

У селі Марина почувала себе краще. А поряд із родичами їй було затишно та тепло на душі. Батько про своїх дітей не згадував. А Марина нагадувати не стала. Ішов час.

Діти росли. Хлопчики навчалися у школі, а донька закінчила школу та вступила до університету у місті. Чоловіка Марина не мала. Вона й не думала заводити з кимось стосунkи.

Про kолишнього чоловіка Віталія вона вже майже не думала. Він був одружений і мав дитину від іншого шлюбу. Якось, коли Марина поверталася додому з роботи, до неї назустріч вийшов Віталій.

Він просився назад. А коли Марина запитала про дитину, він сказав, що та ще маленька і нічого не зрозуміє. Вона зрозуміла, що він також говорив і про їхніх дітей. Марина пробачити його зраду не могла.

Попрощалася з чоловіком, а дітям про це не розповіла, щоби ще більше їх не засмучувати. Тепер Марина знала, що зможе пережити його зраду і намагатиметься розпочати життя наново.

Вона має це зробити за ради дітей та за ради себе. Життя як шахи і все залежить від твого ходу. А Марина знала, що зробила правильний перебіr.

КІНЕЦЬ.