З роками сімейні зустрічі стають дедалі рідшими, часто за похмурих обставин. На нещодавньому похороні дядька Катя зустріла свого двоюрідного брата, Віктора та його нову дружину, перший шлюб якого закінчився невдало.

Віктор, завжди за характером владний, майже не відвідував покійного батька, посилаючись на свою зайнятість у місті.

Катя ж, навпаки, часто допомагала дядькові, незважаючи на те, що виховувала дитину одна. На поминках розмови велися різні:

від минулих стосунків Віктора до долі майна покійного. На загальний подив, бабуся Зіна оприлюднила заповіт, в якому Катя була вказана як єдина спадкоємиця майна дядька, включаючи квартиру.

У заповіті також говорилося про підтримку Андрія, їхнього іншого двоюрідного брата, якого багато хто називав замкнутим і нетовариським.

Напруга наростала, коли Віктор почав заперечувати справжність заповіту, звинувачуючи Зіну та Катю в обмані.

Однак палка бабуся стояла на своєму, нагадуючи Віктору про його недбале ставлення до сім’ї, особливо до батька.

Вона також наголосила, що Катя, хоч і далека родичка, але єдина, хто був присутнім у житті дядька та доглядав його.

Катя, приголомшена, хотіла відмовитися від спадщини, боячись засудження з боку родичів і турбуючись про благополуччя Андрія, але Зіна заспокоїла її, нагадавши про відповідальність і довіру дядька.

КІНЕЦЬ.