У дитинстві ми з Ванею ніколи не уявляли, що наші дитячі ігри в “наздоганялки” та “космонавтів” приведуть нас до того, що колись між нами виникнуть щирі почуття.

Він був завжди поруч: і коли я падала з велосипеда, і коли я ревіла через першу нездану контрольну. Ваня був моїм оплотом, моїм надійним другом. «Уявляєш, Вань, Сашко заявив, що у нас з ним все скінчено», – я сиділа у нього на кухні, гублячи сльози в чашці гарячого какао.

Ваня взяв мене за руку і сказав: «Ти заслуговуєш на когось краще, Олено. Сашко… Він просто не розумів тебе.» Я поринула у свої думки, а Ваня продовжував говорити, втішаючи мене,

і я усвідомила, що його голос цього разу звучав інакше. Він був м’якшим, теплішим. Відкинувши голову назад, я зустріла його погляд.

У ньому читалося щось більше, ніж просто співчуття. Місяці проходили, і мої рани гоїлися завдяки нескінченній підтримці Вані. Ми стали проводити набагато більше часу разом.

І одного разу, гуляючи парком, він раптово зупинився, взяв мене за руки і сказав: «Олено, ти помітила, що між нами щось змінилося?»

Я повільно кивнула, серце стукало як божевільне. «Можливо, це слушний час розпочати новий розділ нашої історії? Главу, яка називатиметься… кохання?» Я посміхнулася,

розуміючи, що він має рацію. У той момент я усвідомила, що між нами завжди був зв’язок, набагато сильніший за дружбу.

Наші почуття завжди були переді мною, і я просто не бачила їх раніше. З того часу ми стали не просто друзями. Ми стали парою, яка долає всі труднощі разом.

З того дня, коли мені потрібно було одне слово підтримки чи порада, я знала, що Ваня буде поряд. І ось людина, яка була моїм найкращим другом у дитинстві, стала моїм найбільшим коханням.

КІНЕЦЬ.