Мене виховувала мати-одиначка, після того як мій батько проміняв нас на алкоголь. Ми жили в крайніх злиднях, і це спонукало мене присягнути змінити нашу долю за допомогою освіти та солідної роботи.

Після школи я навчалася в університеті, жила в гуртожитку під наглядом Ганни Михайлівни, врівноваженої жінки років шістдесяти, на вигляд благородної вчительки. Бездітна та розлучена, вона стала моєю довіреною особою та наставником.

Якось її несподівано не виявилося на пості. Занепокоєна, я прийшла до неї додому та виявила, що вона лежить хвора у своїй розкішній квартирі.

Вчасно приїхавши, я викликала необхідну медичну допомогу. Пізніше вона розповіла про своє походження, пояснивши, що робота не дозволяє їй почуватися самотньою. Після закінчення інституту життя склалося так, що я вийшла заміж і народила дітей, допомагала матері матеріально.

Однак чоловік виявився недбайливим і врешті-решт кинув нас заради своєї вагітної коханки. У тяжкому фінансовому становищі я повернулася до села до матері, а потім вирішила працювати за кордоном у Німеччині, щоб підтримати сім’ю. У Німеччині життя спочатку було перспективним.

Я зустріла Миколу, але наші стосунки зіпсувалися, коли він змусив мене обирати між ним та моєю дочкою.

Коли я обрала дочку, наше матеріальне становище стало нестабільним, і я важко зводила кінці з кінцями. Нещодавно мама повідомила мене про несподівану спадщину.

Дивно, але це була спадщина від Ганни Михайлівни, яка померла, заповівши мені свою розкішну міську квартиру. У супровідному листі було сказано, що я колись врятувала їй життя, і вона ніколи не забувала про це.

КІНЕЦЬ.