Від першого шлюбу у Алли народився Андрій. Його батько, переконаний своєю матір’ю, заперечував своє батьківство і втік, засоромившись того, що аналізи підтвердили, що дитина справді його.

Після розлучення бабуся по батьківській лінії, не виявляючи інтересу, жодного разу не відвідала дитину, хоч жила неподалік.

Алла знову вийшла заміж, знайшовши собі і чоловіка, і дбайливу свекруху. Нова бабуся прийняла Андрійка, почала ставитися до нього як до рідного.

Разом вони навіть відпочивали в горах, що стало для нього найкращою подією у житті. Спочатку їх гармонійним відносинам, певне, сприяла відстань, оскільки свекруха жила іншому місці.

Однак коли свекруха запропонувала переїхати до Алли, побоюючись міського життя і прагнучи близькості сім’ї, вона засумнівалася, пов’язуючи близькість із можливими конфліктами.

Гостра необхідність виникла, коли свекруха, яка мала намір жити з дочкою, виявила, що та без згоди продала майно, що дісталося їй у спадок. Переїзд до Алли із чоловіком пройшов без проблем.

Проживши разом місяць, їхній зв’язок зміцнився, а завдяки додатковій допомозі Алла навіть задумалася про народження другої дитини.

На Різдво Андрійко, колядуючи, отримав тепло та привітність, про які мріяв, але не від біологічної, а від нерідної бабусі.

Алла міркувала про те, що раніше вона думала, що обидві свекрухи створені з одного металу, але досвід показав їй, що не роль, а людина визначає свої стосунки з іншими людьми.

КІНЕЦЬ.