Я з чоловіком в шлюбі прожила цілих 11 років. А коли він дізнався, що у нас не буде дітей, просто залишив мене і пішов до іншої. Я не знала, що мені родичам сказати, адже він не брав телефон, а вони усі дзвонили мені, щоб я пояснила, що сталось. Та згодом моє життя дуже змінилося

 

В своєму житті, так склалося, я була заміжня двічі, не дуже просте мала життя, на жаль.

З першим чоловіком ми дуже хотіли мати діток, мріяли стати батьками, але не склалося, на жаль.

Ми з ним віддали чимало грошей на різних фахівців, але причину так і не встановили.

В кінцевому підсумку мій колишній чоловік був у відчаї, і звинувативши у всьому цьому мене, просто відвернувся від мене і пішов шукати собі іншу жінку.

Сталося це після 11 років нашого шлюбу, коли я була вже теж далеко немолода. Тому для мене це було дуже великою несподіванкою і великим смутком.

Незважаючи на усі мої хвилювання через зраду коханої людини, я все-таки зуміла взяти себе в руки, і спробувала створити сім’ю з іншою людиною, адже вважала, що я також маю право на щастя.

У другому шлюбі я дуже швидко дізналася, що чекаю дитину. Я була неймовірно щаслива, не могла повірити до останнього, поки декілька разів не переконалася, що це таки правда.

Згодом у мене народилася донечка. Хоч мені тоді було 43 роки, і здоров’я було вже «не те», для мене моя донечка стала справжнім подарунком небес – моя довгоочікувана, щиро вимолена у Бога дитина – Богданка.

Спочатку я думала, що найбільшою проблемою у моєму віці буде не дуже добре самопочуття, а лише згодом дізналася, що найгірше ще попереду, про що я раніше навіть не здогадувалася.

Не було жодної людини, яка не дивувалася б тому, що я в своєму «поважному» віці, хоча раніше мені здавалося, що я виглядаю молодше за свої роки, якимось дивом чекаю дитину.

Люди зовсім незнайомі навіть не соромилися, підходили до мене на вулиці і запитували, як я наважилася на дитину в такому віці.

До всіх лікарів я сиділа в чергах на прийом серед молоденьких дівчат, які косо на мене дивилися і перешіптувалися між собою.

Медсестри з мене сміялися, а лікарі не приховували здивування, задаючи мені питання:

«А чому ж ви думали раніше?»

Мені доводилося все по пів години пояснювати, що пізня дитина – це не моє усвідомлене рішення, а результат збігу обставин.

До слова сказати, вік батька дитини нікого не бентежив, хоча він на 2 роки старший за мене.

Мене називали старою мамою, дорікали в тому, що не поміняла чоловіка на кілька років раніше, тривожили тим, що я вже не зможу нормально дбати про маленького малюка.

Останнє, до речі, так і сталося: незважаючи на те, що раніше я не відчувала себе «старою бабусею», дитина за кілька місяців дуже сильно втомила мене, я дійсно не очікувала, що для мене це буде дуже виснажливо.

Грошей на няню не було, а наші з чоловіком батьки вже були старенькими, і допомогти не могли.

Виховання дочки давалося дуже важко – після того у мене погіршився стан суглобів, і я просто за нею не встигала.

Часто сварилася на неї через відчай. Незнайомі люди в основному думали що я її бабуся, а не мати.

Коли дочка пішла в садочок – краще не стало: місцеві матусі вважали мене дивною і цуралися мене, у нас не було спільних тем для розмови, я гуляла сама.

Дочка, з часом, як мені здається, заздрила іншим дівчаткам через те, що їх мами молодші і красивіші. У школі було те ж саме. Тільки коли вона пішла в інститут, велика різниця у віці з батьками її подруг якось вирівнялася, і я змогла зітхнути спокійно.

Зараз моїй Богданці вже 26 років, і на мій превеликий жаль, вона вирішила піти по моїх життєвих стопах: не хоче поспішати з появою дитини, і розраховує років до 35 пожити лише, як то кажуть, «для себе».

Я намагалася її переконати в протилежному, розповідала про всі негаразди пізнього материнства, але вона не вірить – думає, що мені просто дуже хочеться стати бабусею.

Мені досить таки сумно від таких думок, не хочу, щоб донька жила, як я. Як відмовити її від цього?

КІНЕЦЬ.