Того дня у Олі все йшло не так, як вона собі уявляла.

В маршрутці , по дорозі на роботу, всі ніби хотіли її зачепити і потоптати її взуття.

На роботі теж справ навалилось, та ще й під час обіду в кафе, її подруга Катя , ненароком вилила на Олю свій сік.

І Олі настрій взагалі зник, їй здавалось, що цього дня вже нічого не може статися гірше.

Але, приїхавши додому, Оля збиралась відкривати квартиру, як побачила, що ключів в сумочці немає.

Це було останньою краплею для дівчини.Вона сіла на сходах біля квартири і заплакала.

Дівчина не розуміла, як їй можна потрапити до квартири, адже запасних ключів в неї не було .

Аж тут відкрився ліфт і з нього вийшли якісь чоловіки. Один чоловік звернув на Олю увагу, побачив її заплакане обличчя й запитав:

– Дівчино, у вас щось трапилося, може, допомога потрібна?!

– Так, потрібна, але якщо ви не боїтеся висоти.

Чоловіки глянули один на одного й засміялися.

– Ні, не боюсь! – сказав незнайомець. – Кажіть, що у вас там трапилося?

– Я загубила ключі, не можу потрапити додому – сказала дівчина. – До квартири можна потрапити тільки через балкон сусідки й відчинити двері зсередини.

– Взагалі без проблем, я зараз швидко! – сказав чоловік. – Телефонуйте своїй сусідці, хай впустить мене на балкон.

Оля зателефонувала до своєї сусідки баби Тані і пояснила їй, що треба пустити чоловіка, щоб він відкрив їй двері в квартирі.

Старенька провела його і через декілька хвилин, чоловік відчинив двері до квартири.

Оля була дуже щаслива і не могла надякуватися чоловікові, а він порекомендував їй, щоб дівчина поміняла замок. Раптом ключі витягли з сумочки і знають де живе дівчина, краще перестрахуватися.

Але, дівчина відповіла:

– Та хто ж мені його поміняє?! – Слюсаря викликати потрібно, а я щодня на роботі.

– Вибачте, а як вас звуть?

– Мене Оля звати.

– Олечко, ось вам мій номер телефону, як тільки купите замок, подзвоніть мені і я все зроблю. Тільки не тягніть з цією справою. Мене, до речі, Олександр звати.

– Я вам дуже дякую! Ви так мене виручили.

– Немає за що. Але з замком поспішіть, оскільки ми за кілька днів їдемо на іншу роботу. Я, до речі, монтажником працюю, тому й пропоную допомогу, так як знаюсь на цій роботі.

– Добре, тоді я завтра на обідній перерві побіжу в магазин і куплю замок!

– Тоді я буду чекати, до зустрічі!

Наступного дня, Оля, як і говорила, в свою обідню перерву побігла в магазин і купила замок до дверей.

Прийшовши на роботу, Оля подзвонила Олександру і повідомила, що замок уже в неї на руках.

– Супер, тоді я о дев′ятнадцятій годині буду біля ваших дверей, – сказав чоловік. – Вам зручно так буде?

– Так, мені підходить !

Оля відпросилася трішки швидше з роботи, щоб встигнути забігти в магазин по продукти, бо вдома в холодильнику було пусто.

Рівно о сьомій годині пролунав дзвінок у двері. На порозі вже чекав Олександр , з валізкою для інструментів у руці.

– Ну що , давайте свій замок– бадьоро сказав чоловік.

Поки Олександр встановлював замок, Оля приготувала смачну вечерю.

Коли все було встановлено, чоловік покликав Олю:

– Хазяйко, приймайте роботу!

– Все просто чудово, – сказала дівчина. – Скільки я вам маю заплатити ?

– Нічого не потрібно.Я сам запропонував допомогу.

– Тоді,дозвольте мені хоча б вечерею вас пригостити! – відповіла дівчина.

І Олександр з радістю погодився!

Коли вони повечеряли, розмова перейшла на тему особистого життя.Їм було дуже легко у спілкуванні, а тому вони якось непомітно поділилися один з одним своїми невдачами у стосунках та сімейному житті.

Оля розповіла свою історію про те, що з чоловіком вони прожили всього два роки.

На Різдво вони поїхали до своїх друзів святкувати, і чоловік перебрав з алкоголем.

Коли потрібно було їхати додому , Оля хотіла викликати таксі, але чоловік не хотів слухати ні її, ні друзів, які просили, щоб вони поїхали на таксі і сів за кермо. І вони потрапили в аварію. Оля тоді чекала на дитинку, але після аварії, вона втратила її.

Тому, після реабілітації, Оля одразу подала на розлучення.

А Олександр поділився, що його зрадила дружина і він покинув її .

Оля з Олександром настільки щиро розмовляли, що їм здалося, що вони знають один одного багато років. Їм було дуже легко та комфортно.

Так, вони проговорили декілька годин до пізньої ночі, а коли Олександр йшов додому, він спитав дівчину, чи можна інколи їй дзвонити?

Звісно ж Оля погодилася.

І от зараз, минуло вже кілька років їхнього щасливого сімейного життя.

Оля народила від Олександра донечку, і вона досі дякує долі за той день, коли вона загубила ключі.Джерело

КІНЕЦЬ.