Одна моя знайома нещодавно здивувала: запросила на весілля. Ви запитаєте, а що тут дивовижного, ну весілля то й весілля. А вся річ у тім, що ця знайома ні з ким не зустрічалася вже довгий час.

Та й загалом я не пам’ятаю, щоб у неї за час нашого знайомства хоч хтось був. Ми з нею в одному дворі живемо: ні хлопця, ні залицяльника у неї не було, та й мати цієї знайомої та ще пліткарка – якби донька хлопця завела, то швидко про це всі довідалися.

Зустрілися з нею, якось, в магазині, розмовляли. Вона мене й приголомшила: приходь, каже, на весілля наприкінці квітня.

Я, природно, за неї пораділа, але цікавість не відпускала, от і запитала, а хто наречений? Відповідь її здивувала ще сильніше. Живе у моєму будинку дивак такий – Вовка.

У нього з головою не зовсім лади, навіть діагноз якийсь стоїть.

Живе один, спокійний, нешкідливий, часто бабусям допомагає у під’їзді, та й мене кілька разів рятував. Якось виїжджала у відрядження – залишала у нього кота.

Так ось, виявилося, що моя знайома за Вовку заміж виходить. Я як дізналася м’яко сказати, здивувалася. Розумію, кохання сліпе, але вони з ним навіть не спілкувалися ніколи, яке там кохання?

Запитала в неї, як так вийшло, отримала відповідь: їй уже під тридцять, ніхто на неї не дивиться, а на нього так і зовсім. А сім’ю хочеться, от і наважилася.

Але я маю інші думки. Думаю, мати її штовхає на це весілля, щоб із Вовки гроші трясти. Він по здоров’ю хорошу пенсію отримує, плюс працює, та й безвідмовний, добрий.

Вирішила мати з хлопця дурника зробити, а доньку свою використовує у всіх сенсах.

На весілля схожу, щоб Вовку підтримати, але поваги ця родина більше не викликає. Як подумаю, що все це заради грошей, так гидко стає. Сподіваюся, що помиляюся… дуже сподіваюся…

КІНЕЦЬ.