Свою бабусю пам’ятаю неясно. Хоча вона її не стало, коли мені було тринадцять років, але виразних спогадів у мене про неї збереглося лише два. Перше – це коли вона мене маленького з яблуні знімала, а друге – це як вона мені на камінчиках ворожила.

Не знаю, чому, але спогадів про бабусю в мене майже немає, хоча батьки кажуть, що я проводив у неї майже щоліта починаючи з глибокого дитинства. У мене й фотографій з нею немає жодної, хоча тато каже, що точно пам’ятає, як фотографував нас разом і сам проявлював тоді плівку, а деякі знімки були на модний тоді Полароїд.

Але зараз хочу розповісти той другий фрагмент, який я можу згадати з дитинства з бабусею. У неї був маленький мішечок, у якому вона зберігала камінчики. Камені були цікаві, гладкі різного розміру та молочного кольору. Мішечок теж пам’ятаю добре. Він був із тканини, схожої на шовк, спочатку мав червоний колір, а потім наче вигорів.

Бабуся тоді сиділа в саду за столом і розкладала ці камінчики на своїй теплій синій хустці. Я спитав у неї, що вона робить, а бабуся сказала, що долю дивиться. Мені тоді стало дуже цікаво, тож я запитав, чи може вона подивитись і мою долю.

Вона мовчала довго, рухала камінчики, а потім видала одну фразу, яка врізалася у пам’ять.
– Брат зрадить, собака врятує, а кохання ти створиш сам, а смерть здасться тобі знайомою.

Пояснювати вона нічого не стала, відправила мене гуляти, а потім я і забув про цю подію на якийсь час.

Довгий час я вважав, що бабуся просто сказала дурість, бо братів, навіть двоюрідних, я не мав. А потім мене зрадила людина, яка братом мені за фактом не була, але я вважав її саме такою. Зрадив настільки цинічно і боляче, як може зрадити тільки дуже близька людина.

Чорт із тими грошима, що я втратив з його вини, та знайомими, які тоді від мене відвернулися. Але як же боляче було розчаруватись у цій людині, якій ти вірив, як собі.

Тоді я згадав бабусині слова. Довго думав, як мене може врятувати собака. Захистить від нападу? Витягне з води? Що то буде за собака?

Ця частина пророцтва стала зрозумілою, коли не стало батьків. Спершу батько, і я тримався тільки заради мами. А потім пішла і вона. Незадовго до втрати батька вони підібрали на вулиці цуценя, виходжували, вирощували. Мама, їдучи до лікарні, дуже просила його не кидати. Додому мама не повернулася.

Хотілося напитися, заснути й не прокинутися. Але я обіцяв мамі доглядати цуценя, і робив це, тільки думка про собаку і мою обіцянку змушувала мене якось вставати з ліжка, гуляти з нею, купувати корм. Він ліз із ласками, грати, поступово відігріваючи мене від того шоку, який мені довелося пережити, втративши за місяць обох батьків.

Не було б його, і я не поручусь, що не пішов би шляхом найменшого опору і не вийшов у вікно. Тоді це здавалося таким простим та легким рішенням. Але собака мене врятувала, відвела від тієї межі.

А ще я сам створив своє кохання. Я зустрічався з дівчиною, але кохання не було. Просто симпатія, яка переросла в тілесні втіхи, але не в душевну близькість. Згодом виявилось, що вона очікує він мене дитину, я з нею одружився, а потім усе стало погано. Коли з’явилась дитина, у нас був скандал на скандалі, в результаті вона подала на розлучення і пішла.

Дитина, моя дочка, залишилася зі мною. Це найдорожче і найулюбленіше, що є в моєму житті. Навряд чи я колись любитиму хоч когось більше, ніж її. Вона дуже схожа на моїх батьків – носик, як у мами, а очі як у батька. Від дружини колір волосся, а від мене нічого, але я не засмучений.

Бабусине пророцтво справджується, хоча його сенс я розумію тільки тоді, коли все вже відбулося. Тепер я намагаюся зрозуміти, що означає “смерть здасться тобі знайомою”. Я навіть припустити не можу, що мала на увазі.

КІНЕЦЬ.