Федір Іванович ще раз перечитав зміст паперу, який тримав у руках, після чого підняв стомлений погляд на жінку, що сиділа навпроти.

Лідія Дмитрівна виглядала безнадійно здоровою, а судячи з того, скільки усіляких довідок та результатів аналізів вона встигла зібрати, то була вона ще й дуже енергійною.

І ось вже цілу годину Федір Іванович намагався переконати володарку стосу довідок у тому, що вона абсолютно здорова. Про це говорять аналізи, знімки та висновки інших лікарів.

Але сама жінка, пихкає здоров’ям і невгамовною енергією, була зовсім з ним не згодна. Вона висловлювала впевненість у тому, що в неї якесь страшне захворювання, яке попередні лікарі просто не змогли розпізнати.

Судячи з історії хвороби, яка більше нагадувала повне зібрання творів Лесі Українки, Лідія Дмитрівна пів року тому мала якісь легкі нездужання. Голова боліла, сонливість, слабкість.

З цими жахливими симптомами жвава дама в цей же день пробилася на прийом до терапевта, який відправив її здати аналізи, тому що на пропозицію випити пігулку від голови та поспати жінка обурилася і спритно побігла скаржитися головному лікарю.

Аналізи були напрочуд хорошими. Такі аналізи хоч на дошку “Ними пишається місто” прибивай. Жодних відхилень, все, як за підручником. Але Лідія Дмитрівна, яка вже давно почувала себе чудово, голосно обурилася, про всяк випадок наскаржилася на терапевта ще раз, а потім влаштувала забіг по іншім лікарям.

Остаточно зіпсувавши собі карму і пересварившись з усіма лікарями та іншим медперсоналом, жінка вирішила, що їй точно допоможе платна медицина, і з колишнім запалом кинулася обходити лікарів уже в приватній клініці.
Але й там її нічим не змогли потішити. Вона пройшла МРТ, КТ, та інші абревіатури, сфотографувала кожну частину свого організму у всіх ракурсах, рахунок зданих нею аналізів йшов на літри та кілограми, а лікарі все одно в один голос стверджували, що вона абсолютно здорова.

Вже за звичкою написавши скаргу на клініку, Лідія Дмитрівна поїхала підкорювати регіональні клініки. І там все повторювалося по колу. І аналізи, і лікарі, що розводять руками, і скарги в різні інстанції.

І ось тепер ця жінка сиділа перед здивованим Федором Івановичем і нетерпляче сопіла. Здивувався Федір Іванович від того, що таких здорових людей він давненько не бачив. Так давненько, що аж ніколи. А ще він не розумів, як вона потрапила до нього на прийом, якщо все розписано на пів року вперед.

– Ну що там лікар? Я помру, правда? Можете від мене нічого не приховувати, я готова до найстрашнішої правди! – Лідія Дмитрівна картинно притиснула руки до обличчя і з благанням в очах дивилася на лікаря.
Федір Іванович зняв окуляри та втомлено подивився на неї. Він вже зрозумів, що просто сповістити невгамовну жінку не вийде, йому доведеться її переконувати, а це не вийшло вже у багатьох лікарів, ну, коли вона вже навіть до нього дісталася.

– Скажіть, а у вас, крім того разу ще такі симптоми траплялися? – вирішив таки спробувати Федір Іванович.

Жінка задумалася, закотивши очі під лоба, а потім рішуче хитнула головою, ні, не було.

– Зараз вас щось турбує? – трохи надихнувся Федір Іванович.

– Звісно, турбує! Мене моє здоров’я непокоїть! Голова так просто боліти не буде, це точно сигнал організму, що щось йде не так! – підкинулася Лідія Дмитрівна.

Федір Іванович подумки скривився і переформулював питання. Але і тут жінка відповіла, що нічого в неї не болить, не боліло і почувається вона чудово. Апетит у неї не зник, сон міцний і солодкий, але це все не має зовсім ніякого значення, тому що хвороби – вони підступні, можуть довго про себе не нагадувати, а потім як ударять і все, нема людини.

Федір Іванович почав пояснювати Лідії Дмитрівні, що її досліджували вздовж і поперек, і жодних хвороб у неї не було знайдено, просто ніяких.

– А може, це якась хвороба, на яку мене не перевірили? Я ось читала, що бувають хвороби, на які хворіють лише люди певної національності! Мені здається, що в мене ось це захворювання, – понизивши голос до трагічного шепоту, промовила Лідія Дмитрівна, простягаючи лікареві якусь роздруківку.

Федір Іванович пробігся поглядом рядками, потім твердо заявив, що саме це захворювання Лідії Дмитрівні вже точно не загрожує, за це він відповідає головою.

– Як ви можете так казати? Ви навіть не обстежили мене, не призначили аналізів! Ви просто не хочете працювати, як і ваші колеги,

– одразу почала обурюватись Лідія Дмитрівна, поступово підвищуючи тон.

– Шановна, тут мені не треба аналізів, тому що саме на це захворювання жінки не хворіють, у вас для цієї хвороби просто немає відповідного органу! Ви хоч самі читали цей папірець? – вже почав гніватися лікар.

– Ну, не до кінця, там багато не зрозумілого написано, – трохи зніяковіла Лідія Дмитрівна, але одразу взяла себе в руки та продовжила наступати. – Гаразд, цього захворювання у мене немає, але ж є інші, які можуть бути!

Федір Іванович уважно глянув у вічі жінки, які почали поблискувати у передчутті скандалу. Тяжко зітхнувши, лікар перебрав папери ще раз, вчитався в пару розшифровок аналізів, потім хмикнув і почав щось писати.

– Значить так, ось вам рецепт, з ним в аптеку, пити двічі на день після їжі, – віддав він папірець жінці.

– Лікарю, виходить, я все-таки хвора? – з якоюсь дивною урочистістю запитала Лідія Дмитрівна. -Що Ви мені прописали?

– Заспокійливі! Це єдине, що вам потрібно! – гаркнув Федір Іванович і поспішив покинути власний кабінет, доки Лідія Дмитрівна перетравлює почуте.

КІНЕЦЬ.