Мені шкода було років, витрачених на спільне з нею проживання і хотілося якнайшвидше скинути ці пута і летіти до нового, справжнього кохання… Наступного ранку на тумбочці лежав лист з умовами для розлучення: дружина просила у мене відстрочити подачу заяви на один місяць і протягом цього місяця продовжити грати роль щасливої сім’ї. Причиною були іспити, які мав здавати наш син. І ще … У день нашого весілля я заніс її до квартири на руках. І тепер вона просила, щоб протягом цього місяця я щоранку виносив її на руках із нашої спальні

Повернувшись увечері додому, я застав дружину на кухні, де вона накривала стіл до вечері. Взявши її за руку, попросив зупинитися і сісти зі мною на хвилинку, тому що мені треба сказати їй щось важливе: “Я хочу подати на розлучення!” Вона трохи помовчала, а потім тільки спитала про причину.

Я не зміг дати відповіді та саме моє мовчання привело її до несамовитості: вечеряти не стали, не до того було, вона щось безладно кричала, замовкла і знову починала кричати… А потім проплакала всю ніч… Я розумів її, але не міг сказати нічого втішного – я розлюбив свою дружину і полюбив іншу жінку.

З почуттям провини простяг їй на підпис договір, за яким залишав їй квартиру та машину, але вона розірвала договір на шматки та викинула їх у вікно. І знову почала плакати. Я нічого не відчував, окрім докорів совісті – жінка, з якою я розділив 10 років свого життя, стала мені абсолютно чужою.

Мені шкода було років, витрачених на спільне з нею проживання і хотілося якнайшвидше скинути ці пута і летіти до нового, справжнього кохання…

Наступного ранку на тумбочці лежав лист з умовами для розлучення: дружина просила у мене відстрочити подачу заяви на один місяць і протягом цього місяця продовжити грати роль щасливої сім’ї.

Причиною були іспити, які мав здавати наш син. І ще … У день нашого весілля я заніс її до квартири на руках. І тепер вона просила, щоб протягом цього місяця я щоранку виносив її на руках із нашої спальні.

З того часу, як у мене з’явилася інша жінка, у нас дружиною практично не було фізичного контакту – вранці спільний сніданок, увечері – спільна вечеря, і сон на різних кінцях ліжка. Тому взявши її на руки вперше після довгої перерви я відчув якесь душевне збентеження…

Оплески сина повернули мене до дійсності – на обличчі дружини світилася щаслива посмішка, а мені… було чогось боляче. Зі спальні до кухні – метрів 8, і поки я ніс її на руках, дружина прикрила очі та ледве чутно прошепотіла на вухо прохання – не говорити про розлучення нашому синові до призначеного терміну.

На другий день роль щасливого та закоханого чоловіка далася мені трохи легше. Дружина поклала голову мені на плече. І тут я зрозумів, як довго не вдивлявся в ці колись улюблені риси і як вони вже не схожі на ті, 10-річної давності… На 4-й день, узявши дружину на руки, я мимоволі подумав, що ця жінка подарувала мені 10 років свого життя…

На 5-й день у грудях щеміло від незахищеності маленького тіла та довіри, з якою дружина притискалася до моїх грудей. З кожним днем виносити її зі спальні мені ставало все легше та легше.

Одного ранку застав її перед вибором одягу – виявилося, що за минулий час весь гардероб став їй неймовірно великий. Тільки зараз я помітив, як схудла і змарніла дружина. Виявляється, тому моя ноша легшала з кожним наступним днем.

Моє прозріння виявилося раптовим, як удар у сонячне сплетіння. Неусвідомленим рухом я погладив її волосся. Дружина покликала сина та обійняла нас обох.

Сльози підступили до горла, але я відвернувся, бо не міг і не хотів міняти свого рішення. Знову взяв дружину на руки та виніс зі спальні. Вона обняла мене за шию, а я притиснув її до грудей міцно, як першого дня нашого весілля.

В останні дні обумовленого терміну в моїй душі панувало сумління. Щось змінилося в мені, перевернулося, чому я не міг дати визначення… Я пішов до тієї, іншої жінки та сказав їй, що не розлучатимуся з дружиною.

По дорозі додому я думав про те, що буденність і монотонність сімейного життя з’являється не від того, що пішло чи минуло кохання, а від того, що люди забувають про значення кожного в житті іншого.

Звернувши з дороги, я зайшов за букетом, і приклав до нього гарну листівку з написом: “Я носитиму тебе на руках до останнього дня твого життя!”

КІНЕЦЬ.