Мені тільки лінивий не подзвонив та не розповів, як я погано та егоїстично вчинила – виставила за поріг рідного сина, його красуню-дружину та онука. І це перед новим роком. Так, виставила. Тому що я також не залізна. Я вже не дівчинка, щоб жити за такими умовами, які почала диктувати мені невістка. Раз син із нею впоратися не зміг, нехай нарікає на себе.

Як вже зрозуміло, є в мене син, вже дуже дорослий хлопчик – йому тридцять два роки виповнилося минулого місяця. Є в нього вже і своя дитина однорічна, і дружина додається. Звати Катя, їй двадцять вісім років.

Жити з невісткою під одним дахом не було моєю мрією. Катя й сама не рвалася ділити зі мною житло, тож одразу після весілля молодята пішли жити на квартиру. Було оголошено, що будуть накопичувати на квартиру.

Гроші якщо і збирали, то дуже повільно. То вони відпочивати поїдуть, то обновок накуплять, телефони оновлять. Хоча зарплати в обох середні, не пошикуєш. Я на це все дивилася несхвально, але із зауваженнями не лізла – живуть на свої, у мене грошей не просять, а просто так повчати дорослих людей толку немає.

Потім зʼясувалось, що Катя очікує дитину. Відбувалося це все на тій же орендованій квартирі, тому що накопичень у молодих на квартиру не набралося, навіть на найскромнішу однокімнатну. І знову я промовчала, їхнє життя, хай самі розуміються. Хочуть заводити дитину на орендованій квартирі – нехай заводять.

Рік із невеликим тому на світ з’явився онук. Перші пів року все було нормально, а потім син лишився без роботи. Місце він знайшов нове, але там зарплата скромніша. Грошей стало бракувати. Тоді він і попросив їм тимчасово дати притулок у мене, щоб вони могли кінці з кінцями зводити.

Діватись не було куди, довелося допомагати. Звільнила кімнату, вони заїхали, ми стали жити. Я до цієї витівки поставилася відразу насторожено, з невісткою я до цього майже не спілкувалася, тому яка вона людина точно не знала. Здогадувалася, але здогади це справа ненадійна.

Перший місяць ми прожили нормально. Катя допомагала з прибиранням, готувала, ходила до магазину. Я ж допомагала з дитиною коли була можливість. Просто я досі працюю і вдома буваю лише вечорами. Ще в мене є пенсія, за комуналку я з молодих грошей не брала, та й продукти часто купувала я. Зрозуміло, що з грошима у них не густо. Нехай, думаю, збирають.

Але коли вони обжились, звикли, невістка почала демонструвати зубки. Бувало прийдеш із роботи – на кухні брудний посуд, їжі немає. А в неї відмовка одна – дитина з рук не сходила не встигла нічого. День, два, тиждень, два тижні. Весь цей час я сама мила посуд і підводилася до плити.

Потім якось я не змогла цим займатися. Поперек хворів – стояти було боляче. Я сказала невістці, що готова з онуком посидіти, доки вона приготує.

– А ви що, зламаєтеся приготувати? Чи обов’язково мене смикати треба? – озирнулася вона на мене.

І знову я промовчала, списавши все на гормональний сплеск. Адже раніше вона собі такого не дозволяла. Але Катя, мабуть, відчувши слабину, почала нахабніти на очах. Останньою краплею стала телефонна розмова, яку я почула днями.

Я прийшла з роботи, вже традиційно подивилася на посуд, пішла перевдягнулась і стала його мити. Катя ходила квартирою і розмовляла телефоном. З цієї розмови я зрозуміла, що вона спілкується з якоюсь своєю подружкою.

– Ну, у нас можна зібратися на новий рік, – мовила Катя, зовсім не звертаючи уваги на мене. – Та не знаю, я ще не телефонувала їй…

Я ледве дочекалася, коли вона закінчить розмову. Тут я поцікавилася, де це “у нас” вона зібралася збиратися і з ким.

– Та з подружкою. Ну а куди ми з дитиною підемо? Хай краще до нас приходять.
– Ти ні в кого нічого не забула спитати?

– А вам що, шкода чи що? Чи ми маємо виключно під вас підлаштовуватися?

Я сказала, що взагалі-то повинні, адже це моя квартира, куди я їх пустила по душевній доброті. Катя закотила очі та цокнула язиком, а мій терпець урвався.

– Отже так, розмовляти з тобою мені нема про що, тому шуруй збирати речі. Синові я сама ввечері все поясню.

– Ви що, ось так просто нас на вулицю виженете просто перед новим роком, – округлила очі невістка.

Я коротко кивнула. Ось так просто вижену. Мабуть, Катя встигла зателефонувати чоловіку та розповісти свою версію подій, бо мене син слухати не захотів. Сказав, що не чекав від мене такої підлості. Я переконувати його не стала. Мої слова до його вух не доходили.

Син ігнорував, коли я йому казала, що Катя лінується, а я втомилася сама робити все по дому. Не раз говорила, між іншим. Син жартував, що я просто перетворююся на хрестоматійну свекруху. Отже, моє перетворення завершене. Бідолашна невістка може скинути гніт мого самодурства і йти на вільні хліби.

Мені зовсім не соромно за вчинок. Я довго намагалася увійти в становище, бути доброю, але ні син, ні невістка цього не оцінили, видершись мені на шию. А я не ломовий кінь, щоб їх тягнути та навіть банальної вдячності за це не отримувати. Я синові це коли сказала, він запитав “тобі що, дякую щодня говорити треба”. Не треба, було досить просто не нахабніти.

КІНЕЦЬ.