Людмила старанно готувалася до приїзду своєї майбутньої невістки Жені. Будинок був сповнений шумом і метушнею, а стіл прикрашали різноманітні смачні страви.

Єлизавета, мати Людмили, скептично спостерігала за цими приготуваннями, згадуючи про своє власне минуле, сповнене труднощів і випробувань як невістки. Вона тонко висловила свої сумніви, припустивши, що Людмила, можливо, перегинає ціпок, намагаючись догодити майбутній невістці.

Коли Женя приїхала з Антоном, сином Людмили, атмосфера була напруженою.

Женя, міська дівчина, здалася Людмилі звичайною, викликавши гостре розчарування.

Незважаючи на свої побоювання, Людмила спостерігала, як Антон демонстрував безмірне щастя та прихильність до Жені, які наповнювали будинок контрастним теплом. Вечеря теж була наповнена відчутною напругою.

Єлизавета із суворим виглядом уважно вивчала Женю, сумніваючись у її здібностях як майбутньої дружини та матері. Женя, однак, гідно впоралася із ситуацією, висловлюючи надію та оптимізм щодо свого майбутнього з Антоном.

Після вечері чоловіки невимушено розмовляли на вулиці, тоді як Людмила та Єлизавета залишалися вдома, прибираючись після застілля.

Єлизавета, сповнена захисних інстинктів, висловила бажання кинути виклик Жені, нагадавши про свої власні випробування як нареченої.

Вона запропонувала перевірити компетентність Жені як домогосподарки, ненав’язливо поставивши під сумнів її готовність до таких проблем. Людмила, яка на той час опинилася між традицією та щастям свого сина, зазнала бурю емоцій.

Цей день, відзначений мовчазними судженнями та невисловленими очікуваннями, занурив її у стан заціпеніння. Вона всю ніч міркувала про складнощі взаємин поколінь, передачу традицій і випробувань.

Але зрештою вона зрозуміла, що нове завжди приходить на місце старому, отже, щастя її сина завжди має залишатися на першому місці.

КІНЕЦЬ.