У мене не ладнаються стосунки з родиною чоловіка. Живемо разом із його батьками та його молодшим братом вже 3 роки майже (у шлюбі 5 років, синові 4 роки).

Щоразу, коли його молодший брат щось наробить, його мати сердиться і відривається на мені та моєму чоловікові. Не знаю чому, але мого чоловіка вона постійно принижує, а свого молодшого навпаки.

Я хотіла піти два роки тому після чергового такого скандалу, але залишилася, начебто все налагодилося. Торік навесні у неї знову щось сталося, вона почала лаятися, що втомилася сидіти з дитиною моєю у 4-х стінах.

Мені довелося звільнитися з роботи і сидіти вдома, вона поїхала до чоловіка в село (будинок у селі ще не проданий, тому вони їздять сюди-туди, а тутешній будинок їх — про що вона постійно нам нагадує).
Потім вона заспокоїлася.

Я знайшла іншу роботу, і чоловік знайшов іншу. Почали добре заробляти, одягати їх, утримувати будинок.

Загалом все було добре, але часом у неї щось переклинює і вона починає чіплятися до мене і до мого чоловіка. Цього разу я поїхала до себе додому провідати батька (я вдома не була 2 роки, живемо на відстані 400 км, і щоразу коли я хочу поїхати вона вигадує відмовки і ми не можемо виїхати), а її молодший пішов гуляти і залишив будинок без нагляду, батьки тим часом поїхали до села.

Вона розлютилася на нас, що ми такі невдячні і поїхали нічого не сказавши, хоч чоловік сказав, що відпросився у них і вони нас відпустили. Тепер удома скандал на скандалі, з чоловіком посварилися.

Я зібрала речі, подзвонила своїм, щоб мене з дитиною забрали, але прийшла його сестра (з нею його мати мене постійно порівнює, типу вона у неї розумниця, а не така, як вона) і ми поговорили, вирішили залишитися. Але з того дня (сьогодні вже 4-й день) у нас вдома мовчазна сварка, повне ігнорування мене та мого чоловіка з боку батьків.

Свекруха всім своїм виглядом дає зрозуміти, що вона мене не хоче бачити. Я не знаю, що робити, вже тиждень у стресовому стані, нічого їсти не можу, схудла, не сплю, якщо засну, то сняться кошмари.

Віддала сина у приватний садок. Чоловік каже: “Давай потерпимо до літа, потім підемо жити окремо”.

Але мені здається, що якщо ми не підемо зараз, то потім не підемо ніколи. Я так не можу жити, сил немає ніяких, все роблю вдома — прання, прибирання гостей зустрічаю, доглядаю їх.

Але все не те, не можу їй догодити. Свекруха хворіє, у неї бувають напади, їй протипоказані стреси, але вона сама себе нервує, потім хворіє і знову робить нас із чоловіком крайніми, що ми винні у її стані. Що робити? Допоможіть порадою.

КІНЕЦЬ.