Сказав, що йому потрібна перерва. У цей час мені з якоїсь сторінки без фотографії та без жодної інформації пише хлопець, назвемо його Ігорем. Я зазвичай взагалі не відповідаю на повідомлення познайомитися і все в тому роді, але тут мене чорт смикнув відповісти.

І ми разом сміялися, жартували, так легко я не спілкувалася ні з ким. Потім він наполіг на зустрічі, ми побачилися ненадовго, поки я робила покупки.

Побачивши мене, він несподівано притиснув до себе. Не скажу, що він мені сподобався, але нам було так легко спілкуватись, так легко було разом.

Я була щаслива, як ніколи, поряд з ним я просто світилася, тоді я ще не розуміла, що це потрібно цінувати, але потім з’явився мій хлопець, що гуляв, з червоними очима, пошарпаний, і все-таки рідний. І почалося.

Мені дуже шкода, що я завдала стільки болю тому, з ким нещодавно була знайома, і хто дав мені зрозуміти, що таке бути по-справжньому щасливою, незважаючи на те, що між нами нічого серйозного навіть і не відбувалося. У результаті я вийшла заміж, незважаючи на всі образи, він сказав, що ми повинні боротися за щастя, цим мене і взяв.

Я вирішила, що я не маю права так мучити своєю невизначеністю Ігоря, і ми домовилися з ним розірвати усі зв’язки та взагалі ігнорувати одне одного, якщо хтось із нас не витримає. І ось із цього дня минуло вже 4 місяці, і не було жодного дня, щоб я про нього не думала.

Жодного. Можете закидати мене камінням, але я кохаю його. Він завжди розумів мене з півслова, завжди розумів мої вчинки, навіть коли я сама не розуміла.

Ця ностальгія про наші з ним короткі зустрічі, за цими довгими розмовами до ранку, його великих і сильних рук, обіймів. Я готова вже була розлучитися, втекти, поїхати, аби не шукати скрізь його очима і нікого більше не мучити.

Але цей жаль до чоловіка, він так старається, все робить, щоб загладити свою провину, але мені ні краплі від цього не легше. Загалом, моя глибока депресія з кожним днем стає глибшою і нестерпнішою.

Здавалося б, все просто, сама у всьому винна, живи собі і заспокойся вже, але надовго такої установки мені не вистачає. І ось знову так шалено тягне до нього, такого далекого, і здавалося б, такого близького.

КІНЕЦЬ.