Після сме рті сина Світлана Андріївна вирішила виrнати невістку і замість неї переселити свою дочку в будинок поkійного сина. Та Таня вирішила дати відсіч.

Світлана Андріївна, яка ще не відійшла від nохорону сина, перебувала у нього вдома, розмовляла телефоном зі своєю дочкою Людмилою.

Вона наполягла на тому, щоб Людмила переїхала до будинку Павла зі своїми дітьми, бо Людмила не змогла приїхати на nохорон через новонароджену дитину. Тим часом розмову підслухала Таня, вдова поkійного сина Світлани. Світлана була відома своїм владним характером, вона диктувала всім умови.

Тільки її поkійний син, Павло, наважився кинути їй виклик, одружився з Танею проти її волі, вони народили трьох дітей і збудували будинок у місці, яке Світлана вважала селом і в цілому не схвалювала.

Після телефонної розмови Світлана зіткнулася з Танею, сказавши їй, що Людмила та її родина переїдуть до неї, а Таня має виїхати. Вражена зухвалістю свекрухи, Таня сказала, що вона вважає, що Світлану більше турбує спадщина, ніж жа лоба по сину.

Пізніше діти Тані, які були у мами в гостях, повідомили їй, що приїхала вантажівка з речами Людмили. Світлана зателефонувала Тані і зажадала, щоб та впустила вантажівку.

Таня відмовилася. Коли Світлана та Людмила почали диктувати їй свої правила, Таня подала документи, згідно з якими будинок належав їй на законних підставах.

Його Павло подарував дружині, знаючи чудово свою матір та її характер. Світлана та Людмила, сповнені rніву впереміш із образою, нарешті, поїхали і більше ніколи не втручалися у життя Тані та її дітей.

Стійкість Тані відбивала дух її поkійного чоловіка, який, передбачаючи свою швидку сме рть, забезпечував безпеку своєї сім’ї та вселив силу та впевненість у своїх дітей.

КІНЕЦЬ.