Денис, високий і сильний хлопець, із хвилюючим поглядом своїх темних очей, завжди був у центрі уваги.

Його розум і вихованість приваблювали багатьох, але його серце підкорила Ярослава — та, що була далека від зарозумілості та слави. “Ти знаєш, чому я вибрав тебе?” — шепотів він Ярославі напередодні весілля, тримаючи її за руки.

“Ти справжня, і це найрідкісніша якість, яку я коли-небудь зустрічав.” Ярослава, чия скромність була такою ж чарівною, як і її простота, відчувала хвилювання, яке посилювалося з кожною годиною, що наближає їх до обітниць вічної любові.

У день церемонії її нерви були межі. “Я так хвилююся, що моє серце готове вискочити з грудей,” – зізналася вона подрузі, поки вони готувалися до церемонії в РАГС-і. І тут, як з нізвідки, з’явилася вона — жінка з холодним поглядом та усмішкою, що здалася дальньою родичкою.

“Візьми це, вона заспокоїть тебе,” – запропонувала вона, простягаючи Ярославові пігулку. Не підозрюючи каверзи, Ярослава прийняла пропозицію і запила таблетку.

Але невдовзі її голова закружляла, і світ поплив перед очима. “Що зі мною?” — Ярослава намагалася зосередитись, але марно.

Весілля довелося відкласти, і невдовзі з’ясувалося, що “родичка” насправді була однією з численних шанувальниць Дениса, яка не могла змиритися з тим, що він вибрав іншу.

Денис був розгніваний і водночас спустошений, але його рішучість підтримати Ярославу лише зміцнилася. “Я знайду спосіб виправити все,” – обіцяв він їй, коли вона нарешті прийшла до тями.

І саме у цих словах Ярослава знайшла втіху. Вона зрозуміла, що любов, яку вони поділяли, була міцнішою за будь-які інтриги, і що вони подолають і це випробування, ставши тільки сильнішими.

КІНЕЦЬ.