У мене мати – хитра лисиця. Мабуть, думає, що вона одна – розумна, а решта – дурні. За шість років після народження моєї доньки Насті єдина бабуся відвідала її кілька разів, ні про яку допомогу чи подарунки на свята взагалі не йшлося.

Коли я просила маму приїхати, вона постійно відмовлялася, говорила, що втомилася, у неї все болить і багато важливих справ, які треба вирішити терміново. Проте, коли вона дізналася, що я збираюся відправити Настю на море, одразу з’явилася на обрії та почала грати в люблячу родичку.

З дитинства я розуміла, що мама не дуже мене любить. Не знаю, навіщо їй потрібна була дочка. Можливо, щоб сусіди зайвих питань не ставили. У нашій родині було не заведено говорити про кохання, обійматися чи збиратися всім разом за вечерею.

Натомість у родині рідної маминої сестри Віри все було навпаки. Там я завжди почувала себе бажаним гостем. Попри те, що тітка мала трьох своїх дітей, вона завжди знаходила час на мене – вислухати, нагодувати та дати пораду.
Власне, з роками нічого не змінилося.

Я закінчила школу, вступила до університету, а потім, як і більшість моїх однокурсниць, закохалася. Вже на третьому курсі я зібралася заміж. Як думаєте, якою була реакція моєї мами?

– Заміж – це добре, але на весілля грошей немає і не буде. Самі якось викручуйтесь, допомагати не стану. Ви вже дорослі, тож вирішуйте свої проблеми самі, – сказала мені рідна мати.

Вона навіть не здогадалася мене привітати!

Проте, коли я повідомила новину про заміжжя тітці Вірі, вона заплакала, обійняла мене і прошепотіла: “Дівчинко моя, я так за тебе рада. Вже не терпиться познайомитися з твоїм нареченим”.

Ось, така глобальна різниця між рідними сестрами – моєю мамою та тіткою. Чи варто говорити, до кого я тягнулася більше? Через два роки після весілля у мене з’явилась улюблена донечка Настя.

Мама відреагувала на появу онучки своїм звичним: «Допомагати не стану». Натомість тітка встигала допомогти з онукою посидіти, і гарного педіатра знайти, і підказати, як поводитися з малюком.

Минув час. Настя підросла, за рік вона піде до школи. Але є одна проблема: донечка у нас сильно схильна до алергії. Лікар запропонував звозити малу на море, як мінімум, на місяць.

Ні я, ні чоловік раніше листопада відпустку взяти не могли. Тому ми вирішили відправити на море тітку Віру, тим більше що Настя її добре знає і дуже любить. Ми запропонували тітці поїздку і вона, звичайно ж, погодилася. До того ж вона має знайому, яка живе в Іспанії.

І тут раптом активізувалась друга бабуся – моя мама. Ми її місяцями не бачили, а тут несподівано через день вона почала приїжджати та гуляти з Настею. Вона привозила цукерки, іграшки та всіляко цікавилася життям онуки. А за два тижні такої «турботи» мама розкрила секрет своєї поведінки.

– Доню, а чому ви хочете на море Віру відправити? У Насті є рідна бабуся, – почала розмову мама.

– Наскільки я пам’ятаю, ти завжди казала, щоб ми на твою допомогу не розраховували. До того ж у тебе немає ні сил, ні часу, – нагадала я мамі її слова.

– Ну ні кажи таке! Я вже і підлікувалась, і справи свої закінчила, – продовжувала мама.

– Мамо, я вже домовилася з тіткою Вірою. До того ж Настя її знає, а тебе – ні, – сказала я.

– Ти що? Ми останнім часом стали справжніми подружками з Настею, – не вгамовувалась мама.

– Добре. Але в Насті є сильна алергія на безліч продуктів. Розкажи-но, що їй не можна давати: баклажан, яблуко чи апельсин? – Вирішила я провести тест.

– Звісно, апельсин! – відповіла мама.

– А ось і ні! Ти не знаєш про Настю таких елементарних речей, а хочеш, щоб я з тобою доньку на місяць залишила. Вибач, але поїде тітка Віра. Це не обговорюється.

Після цієї розмови мати продовжила приїжджати, але спілкується з Настею вже без колишнього ентузіазму. Я ж із задоволенням взагалі б їй заборонила бачитися зі своєю дочкою. Не потрібна Насті така бабуся, я вважаю.

КІНЕЦЬ.