Я дуже скривджена на свого чоловіка Льошу. Річ у тім, що в нас обох є сини від попередніх шлюбів: в мене – Мишко, у нього – Микита. Дружина Льоші загинула від нещасного випадку, залишивши на руках у батька 5-річну дитину.

Я з першим чоловіком розлучилася через його зраду. Моєму синові, до речі, зараз 6 років. В принципі, рік – це несуттєва різниця для хлопчиків, вони цілком могли б порозумітися, якби не одне «але».

Микита – дуже розпещена дитина, після того, як не стало його матері ним займався не стільки батько, скільки дві бабусі. Вони, мабуть, цілодобово сюсюкали з ним і переконали, що Микита – «центр всесвіту».

Мій пасинок не знає слова «ні» і впадає в істерику, якщо миттєво не отримує того, що хоче. Перші місяці я спробувала якось боротися з характером Микити, пояснювати йому, що так поводитися – це неправильно.

Льоша в цьому також мене підтримував. Але згодом люблячий батько спустив все на гальма і дозволяв Микиті робити все, що заманеться. Мишко, дивлячись на поведінку зведеного брата, швидко зрозумів, як отримати бажане, і теж почав закочувати істерики.

Для мене почалося справжнє пекло. Якщо до свого сина я могла достукатися і, хоч не одразу, але донести, що сльозами та криками нічого не добитися, то з Микитою історія була інакша. Бабусі постійно йому нагадували про те, якою гарною була його мама і яка погана я, його мачуха.

Наразі хлопчик не бачить в мені ні авторитету, ні родича. І його батько не намагається якось змінити стан речей. Погодьтеся, у такій ситуації складно вирішити будь-який конфлікт та зберегти цілісність сім’ї.

Я знаю, що мій Мишко – неідеальна дитина, як і всі діти, але, порівняно з Микитою, він – «янгол». Разом з тим я помітила, що Микита став провокувати зведеного брата на бійку.

Виходить, що Мишко розлютиться, вдарить Микиту, а той починає плакати напоказ. Якщо я в такій ситуації розумію, з чого почалася бійка, то чоловік виставляє мого сина забіякою, а свого – жертвою.

Без сумнівів, буває, що і Микита б’є Мишка, але той стійко переносить травми, і я тільки наступного дня помічаю у нього нові синці. Після бійок наших синів ми з чоловіком почали сваритися.

Звичайно, кожному була дорожча своя кровиночка. Щодо цього чоловік взагалі весь час говорив про те, що Микита – маленький і добрий, а Мишко – вже великий і спеціально кривдить названого брата.

Нагадую: у наших дітей лише рік різниці! Про яку свідомість можна говорити у шість років?! Скільки б я не намагалася переконати чоловіка в тому, що всьому виною – його потурання і втручання Микитиних бабусь, мені не вдалося достукатися до чоловіка. Льоша прислухається до будь-кого, тільки не до мене, своєї дружини.

Нещодавно я була в магазині, а чоловік залишився вдома разом із хлопчиками. Коли я повернулася додому, то зрозуміла, що щось трапилося. В принципі, нічого нового не сталося: хлопчаки просто побилися.

Але чоловік частіше бував на роботі та не завжди ставав свідком щоденних розбірок наших синів, а тут він щось вразився. Як тільки я поставила сумку на тумбу, до мене підійшов Льоша:

– Мила, нам треба серйозно поговорити.

– Добре, ходімо в іншу кімнату, – запропонувала я, і ми пішли до спальні.

– Так більше не може продовжуватись. Постійні бійки та сварки хлопчаків – це нестерпно, – сказав Льоша.

– Я з тобою повністю згодна. Ти знаєш шляхи розв’язання нашої проблеми? – Запитала я.

– Так, треба хлопців роз’єднати. Вони не можуть разом ужитися, тому я пропоную відправити Мишка до бабусі, – підсумував чоловік.

– Стривай, коханий, що означає «відправити»? – не зрозуміла я.

– Нехай поживе з Лідією Петрівною, твоєю мамою, – пояснив мені чоловік.

– А Микита залишиться з нами? – Уточнила я.

– Ну, так, він – менше, до того ж і так багато пережив, втративши матір. Мишкові буде простіше пояснити, чому йому не можна жити з нами, – підсумував Льоша.

– А іншого рішення ти не маєш? – Запитала я.

– Ні! Я все обдумав. Або так, або ніяк! Якщо ти не погодишся піти на мої умови, я подам на розлучення, – поставив мене чоловік перед фактом.

– Тобто ти пропонуєш мені вибрати між тобою та рідним сином?! – Скипіла я.

– Ну, навіщо ти утрируєш? Мишко ж не в іншу країну їде, ми будемо його провідувати на вихідних, – сказав чоловік.

– Може, ми якраз Микиту відправимо до однієї з бабусь, тим більше що вони обидві сидять на пенсії, а моя мама ходить на роботу?

Провідуватимемо його на вихідних, – процитувала я чоловіка.

– Ні, це виключено. Виїхати має Михайло. І крапка, – безапеляційно заявив чоловік.

– Що ж, я тебе почула, – сказала я, мало не плачучи.

Я не могла повірити в те, що Льоша запропонував мені розлучитися із сином. Одразу після нашої розмови чоловік вийшов на вулицю, щоб викинути сміття. Я ж, недовго думаючи, зібрала мінімум необхідних речей, викликала таксі та поїхала разом із сином до подруги.

Чесно кажучи, мені соромно було їхати до матері та зізнаватись у тому, що другий чоловік у моєму житті виявився парнокопитною твариною. Після мого від’їзду Льоша постійно пише та дзвонить, але я йому не відповідаю. Він сам поставив мені умови, тому нехай пожинає плоди.

КІНЕЦЬ.