Мені довелося розповісти чоловікові, що я брала гроші у його батьків. З того часу він спить в іншій кімнаті та не розмовляє зі мною. Але я не могла вчинити інакше. Тим більше я не марнувала гроші свекрів, а купувала предмети першої необхідності.

Одружилися ми із чоловіком п’ять років тому. На той час він нормально спілкувався з батьками. Часто звертався до них по допомогу, коли не вистачало грошей. Батьки чоловіка завжди жили в достатку, мали свій невеликий бізнес. Тому на хліб з маслом їм вистачало, і нам допомогти їм було не в тягар.

Посварилися вони з чоловіком, коли я чекала дитину. Що між ними сталося, я досі не знаю. Але чоловік так образився на батьків, що ні розмовляти, ні слухати про них не хотів. І миритись не збирався.

Я намагалася з’ясувати, що сталося, але чоловік ясно дав зрозуміти, що розповідати мені про це не буде, і це не моя справа. А моя спроба його переконати та примирити з батьками закінчилася скандалом.

У його батьків питати, що трапилося, я соромилася, тому так і була у незнанні. Попри конфлікт із сином, свекруха мені регулярно дзвонила та дізнавалася, як наші справи. Я з ними не лаялася, тому вільно спілкувалася і розповідала все відверто. Чоловіку я розповідала про наше спілкування, навіщо зайвий раз провокувати конфлікт.

Кілька разів у розмові свекруха згадувала причину конфлікту, і я так зрозуміла, що чоловік попросив про щось свого батька, а той замість допомоги почав його навчати життя і дорікати. Мій чоловік теж людина принципова і вирішив просто викреслити батьків зі свого життя.

Мені, як сироті, таке ставлення до батьків було неприйнятним. Але всі мої спроби примирити їх закінчувалися однаково — скандалом. Тож я перестала це робити. Нехай самі розуміються.

Мій чоловік був не мільйонером, і навіть середнім його заробіток було назвати складно. Але коли ми обидва працювали, нам вистачало. Я вийшла в декрет і з грошима стало зовсім складно, нам вистачало впритул. Мама чоловіка знала про нашу ситуацію, і постійно пропонувала допомогу.

Так, у чоловіка проблем із роботою не було. Зарплату він отримував стабільно, але її вже не вистачало. Останні місяці виношування давалися мені складно, потрібно було постійно приймати дорогі ліки та добре харчуватися. Грошей на це не було. Я мовчала, чоловіка ні в чому не дорікала. Чоловік говорив, що намагається знайти більш високооплачувану роботу, але поки що безрезультатно. Я вірила.

Свекрусі я розповіла про наш стан, і вона запропонувала зустрітися. На зустрічі вона дала мені конверт із грошима і дуже просила його прийняти.

– Я знаю, що мій син проти, але це моє рішення я хочу допомогти. Тим більше я знаю, що ти ці гроші витратиш з користю.

Я трохи вагалася, але моє здоров’я і здоров’я моєї майбутньої дитини було мені важливіше за будь-який конфлікт. І я забрала гроші. Чоловікові я про них нічого не сказала. Він не помітив.

Тепер свекруха почала нам регулярно допомагати. І на ліжечко, і на ванну, і на одяг для малюка – все оплачували батьки чоловіка. Таких великих покупок я не могла приховувати від чоловіка, і довелося вигадувати, звідки я взяла гроші. Була в мене одна родичка, з якою я нечасто спілкувалася, а чоловік із нею взагалі ніколи не розмовляв. Тож я сказала, що це вона допомогла.

Чоловік помітно зрадів, що я знайшла гроші. Частина проблем вирішилась. Але мене це все вже добряче напружувало. Я переживала за наш фінансовий стан. А чоловік продовжував мені обіцяти, що він вже майже знайшов собі гідну роботу і незабаром ми заживемо. Мені вже в це слабо вірилося і, якби не допомога його батьків, ми давно вже були б у боргах та кредитах.

Настав довгоочікуваний час, і моє маля з’явилося на світ. Пологи були важкі, до виписки я ще не відновилася, і мені важко було ходити та стояти. У мене був досить депресивний стан. Я, звичайно ж, повідомила батькам чоловіка про те, що вони стали бабусею та дідусем. Подякувала їм за допомогу. Свекруха запитала у мене дозволу прийти на виписку.

– Я розумію, що Костя буде проти, але ми не можемо пропустити цієї події.
Я, звісно, погодилася. Вони багато для мене зробили, а їхні сварки з сином – не моя справа. Чоловіку я нічого не сказала.

Так, те, що чоловік був шокований, коли побачив своїх батьків — це мало сказано, він глянув на мене таким поглядом, ніби побачив у мені свого найлютішого ворога. І одразу почав кричати на своїх батьків.

– Хто вас сюди покликав! Хто ви такі? Ідіть – це моя дочка і моє свято!

Тут я вже мовчати не змогла, певне, гормони розігралися.

– По-перше, твоїх батьків покликала я, а по-друге, донька не твоя, а наша. І твої батьки заслуговують побачити онучку.

– Чому ти мені про це нічого не сказала? Я б по тебе не приїхав!

Тут я вибухнула.

– Що? Так, якби не твої батьки ми б вже жебракували. Це вони допомагали й з ліками, і з лікарями, і з продуктами, а ти той час просто лежав на дивані та розповідав, що ми скоро розбагатіємо.

Чоловік насупився.

– Та я тобі всі гроші віддавав! Ти з ними разом вважаєш мене невдахою! А на мене вам усім начхати!

– А, ти що рахувати не вмієш? І цін не бачив? Як можна було прожити на твою зарплату? Ти сам повинен був зрозуміти, що грошей не вистачає і звернутися по допомогу до батьків, якщо сам не міг розв’язати проблему! Але ж ти гордий!

Конфлікт було вичерпано. Чоловік мовчки сів у машину. Я постояла ще кілька хвилин з його батьками, показала їм дитину і запросила за тиждень у гості. Квартира моя, і я можу кликати в гості кого хочу.

Після того, як ми приїхали додому, чоловік більше не сказав жодного слова. Ходить, мовчить вже два тижні. При цьому з дитиною мені не допомагає. Мій терпець закінчується. Найближчим часом на нього чекає серйозна розмова і, якщо він не змінить свого рішення, нам доведеться розлучитися. Мені вистачає однієї дитини.

КІНЕЦЬ.