Свекруха спочатку подарувала нам весільний подарунок, а потім забрала його
Як стало зрозуміло, що справа рухається до весілля, Ірина Ігорівна, мама Макса, сказала, що на весілля подарує нам гроші.
— Пам’ятаю, всі ці чайники, посуд і постільна білизна — нісенітниця повна. Молодим потрібні гроші, а не залежалі скатертини.
Ми з Максом мовчали, але перед подружками я встигла похвалитися, що свекруха у мене хороша жінка. Розуміє, що справді потрібно молодій родині.
Вголос я цього, звичайно, не говорила, але про себе робила плани. Зрозуміло, що дуже багато мама нареченого подарувати не зможе. Все ж таки у них звичайна родина, не олігархи.
Жити нам є де, в мене. Бабусі, татової мами, не стало, коли я ще була дитиною. Її квартиру батьки довго здавали, а коли закінчила школу, вирішили віддати мені. Так і сказали, живи, доню, своїм розумом, звикай до самостійності.
Тож майбутні гроші від свекрухи ми з нареченим думали витратити на покупку машини. А як без авто зараз ні туди, ні сюди. Хоч і дорого зміст обходиться, а річ у господарстві потрібна.
Коли на весільному банкеті настав час вітати молодих, тобто нас із Максом, свекруха взяла мікрофон і хвилин тридцять розповідала, наскільки важлива підтримка батьків у житті новоспеченої сім’ї.
— Дорогі мої діти, Олюшка та Максимко, дарую вам двісті тисяч. Нехай ці гроші стануть першим каменем, з якого розпочнеться фортеця вашої сімʼї. Гірко! — нарешті закінчила Ірина Ігорівна.
Приблизно за тиждень після весілля мама Макса приїхала до нас у гості. Сказала, що має серйозну розмову.
– Розумієте, моїй подрузі потрібна термінова операція. Потрібно чотириста тисяч. Ми пошкрябали скільки могли, але все одно не вистачає дуже багато. От я й подумала, може, ви позичите ті гроші, що я подарувала вам на весілля? Я обов’язково поверну, максимум за півроку.
Ми з чоловіком переглянулись. Ми вже встигли вибрати машину, але якщо людина в такому стані і її треба рятувати, про покупку і мови не може бути.
І що ви вважаєте? З тієї розмови минуло п’ять років. Авто ми давно купили і навіть квартиру встигли відновити. Самі без допомоги батьків.
А свекруха так і не повернула свого весільного подарунка. Спочатку говорила, що ніяк не може зібрати потрібну суму, тому що хворій людині постійно потрібна фінансова підтримка.
Минулого року взагалі заявила, що, мовляв, гроші, як і раніше, наші, просто в неї вони будуть цілішими.
— Вам нині скільки не дай, все розтратите. Я знаю ваші молоді апетити. І на курорти хочеться, і гарно одягатися, і ресторанами ходити. Профукаєте гроші. А в мене вони, як у швейцарському банку.
Я знизувала плечима, Максим більше заспокоював себе, ніж мене. Мовляв, мама все віддасть, це мама, вона не може обдурити. Особисто я жодних надій не мала.ьТа й особливо мені не потрібні були ці гроші. Краще вже на свої купувати, ніж потім вислуховувати нотації про те, що ми неправильно живемо.
А тиждень тому сестра чоловіка випадково проговорилась, що свекруха ці гроші давно витратила. І на що!
Купилася на рекламу та вклала всю суму в якусь піраміду. Обіцяли їй золоті гори лише за три місяці. А в результаті організатори каламутної схеми втекли, встигнувши відвести на закордонні рахунки кілька мільйонів.
Залишилася свекруха з носом, а зфзнаватись у цьому нам не хоче. Соромно, мовляв. Я, коли цю історію почула, тільки хмикнула. І ця людина розповідала нам про те, якими марнотратними можуть бути молоді сім’ї?
Та це не вона, а я можу їй уроки фінансової грамотності давати, слово честі. Принаймні все, що у нас у будинку є, куплено на зарплату. А якщо й у кредит, то по жодному ще у нас не було прострочень.
Чоловікові я спочатку не хотіла нічого говорити. Але коли свекруха вкотре завела розмову про те, що наші весільні гроші зберігаються в неї («надійно, як у банку»), не витримала і спитала.
— Що ж ви, Ірино Ігорівно, не розкажите, як самі потрапили в піраміду і всі наші гроші там залишили? Соромно?
Свекруха почервоніла, а чоловік витріщив на мене очі. Так, кажу, матуся потрапила в лапи шахраїв і подарувала їм наші гроші.
Не переказуватиму, як Макс на матір кричав того вечора. Та намагалася виправдовуватися, вона, мовляв, хотіла якнайкраще.
— Я ж для вас старалася, думала, отримаю багато й одразу все вам віддам, — белькотіла свекруха.
Розлючений чоловік пішов прогулятися, а його мама мені претензію викотила. Навіщо ти розповіла. А сказала, що мені набридло слухати її нотації.
– Хто б нам розповідав, як важливо бути розумним і вміти грамотно розпоряджатися грошима, як не ви. І нехай ваш син знає, куди пішли гроші, на які він досі розраховує.
Свекруха образилася і не дзвонить. Підставила я її, скаржиться всім. Треба було раніше думати, коли наші грошики несла. А тепер пізно пити боржомі.
КІНЕЦЬ.