– Терміново приїжджай! Потрібно поговорити! – здивувала старшу дочку несподіваним дзвінком Оксана Дмитрівна.

– Не можу, я на роботі, – прошепотіла в слухавку Катя, хвилюючись, що її почує суворе начальство.

– Невже не можна відпроситись? – обурилася у відповідь жінка.

– Не можна, – відповіла дівчина, озираючись на всі боки.

– Справа не терпить зволікань! – Оксана Дмитрівна наполягала на тому, щоб донька прямо зараз пішла з роботи.

Зрозумівши, що мати не відчепиться, Катя запевнила її, що приїде одразу, як тільки зможе, і скоріше поклала слухавку.

Звичайно, вона одразу зрозуміла, що нічого термінового у цій розмові немає.

Просто матері знову спала на думку якась ідея, якою їй потрібно було з кимось поділитися.

– Дзвонила б краще Марії, вона все одно безробітна, – напівголосно пробурчала Катя і знову взялася до роботи.

Не дочекавшись доньки протягом години, Оксана Дмитрівна знову почала їй телефонувати, тому дівчині навіть довелося вимкнути телефон.

Увімкнувши його після роботи, Катя виявила, що мати дзвонила їй ще двадцять разів.

А це означало, що тема розмови для жінки була дуже важливою.

– Максиме, забери дочку з дитячого садка. Мама терміново мене викликала, переживаю, не встигну так швидко змотатися, – Катя по дорозі зателефонувала до чоловіка.

– Знову Оксана Дмитрівна щось вигадала? – буркнув чоловік, але дочку забрати пообіцяв.

Дорогою дівчина заїхала в магазин і купила улюблені мамині тістечка.

– Як довго ти їхала! Я вже зачекалася на тебе! – обурилася з порога жінка, але побачивши в руках дочки коробочку з ласощами, трохи пом’якшала.

– У мене новина! Марія з Миколою нарешті вирішили одружитися!

– Хм, ну молодці, – сухо процідила Катя, розуміючи, що весь поспіх саме через це.

– Якось ти не дуже рада за сестру, – жінка спідлоба глянула на дочку.

– Мамо, то це вони повинні радіти. Мені до цього немає жодної справи, – знизала плечима дівчина. – Точніше, Марія – радіти, а Микола – плакати.

– Це чому ще? – застигла від здивування жінка, ледь не випустивши з рук коробочку з тістечками.

– Тому що йому доведеться тягнути на своєму горбі безробітну дружину, – посміхнулася Катя.

– Знайде вона роботу. Досить пиляти її з цього приводу, – мати заступилася за молодшу  дочку.

– Вона вже другий рік її шукає. Тобі не набридло утримувати тридцятирічну дочку? – єхидно поцікавилася Катерина.

– Не особливо я її й утримую. Так, іноді трохи допомагаю в міру можливості, – Оксана Дмитрівна відвела убік погляд, який видавав її. – Чай будеш?

– Буду, – Катя солодко позіхнула.

– Це все, навіщо ти мене кликала? Можна було й телефоном повідомити.

– Ні не все! – суворо промовила Оксана Дмитрівна і почала розливати чай по чашках.

У повітрі повисла незграбна пауза. Здавалося, жінка збиралася з духом, щоб повідомити старшій дочці важливу інформацію.

– Марія з Миколою хочуть просто розписатися в ЗАГСі, – за хвилину мовчання, сказала Оксана Дмитрівна.

– І в чому проблема? – Катя взяла в руки чашку.

– Шлюб буває раз у житті.

– У кого як, – зупинила матір дівчина.

– Я хочу, щоб вони зіграли весілля! – урочисто сказала жінка.

– Думаю, там нема на що грати, – хмикнула Катя, яка не розуміла, навіщо мати її викликала.

– Саме про це я й хотіла з тобою поговорити! – Розпливлася в посмішці Оксана Дмитрівна.

– Зі мною? А до чого тут я? – Катя незрозуміло скривила обличчя.

– Давай зробимо твоїй сестрі весілля!

– Що? – закашлялася дівчина.

– Зробимо весілля! Складемося та зробимо! Я подивилася, що потрібно тисяч сто. У мене тільки двадцять пʼять, але ти за мене доклади двадцять п’ять, а я потім тобі віддам, як з’явиться, ну і свою частини закинь, – із захопленням промовила жінка.

– Ми зробимо власним коштом весілля двом дорослим людям? Та ти смієшся чи що? – обурилася Катя і вискочила з-за столу. – Марія два роки не працює, сидить на твоїй шиї, а ми їй весілля робитимемо! Чудово! Нехай заробить та зробить собі!

– То вони не хочуть!

– Тим більше, якщо тебе про допомогу ніхто не просив, – сплеснула руками Катя.

– Я хочу це весілля! Я хочу, щоб моя дочка була у білій сукні, щоб були кульки, квіточки! – роздратовано тупнула ногою жінка.

– У тебе було весілля. Чому їй не можна?

– Я тобі нагадаю, мамо, що моє весілля було за наш із чоловіком рахунок! – Дівчину починала дратувати такі питання матері.

– Собі зробила, допоможи і сестрі! – почервоніла від обурення Оксана Дмитрівна. – Яка ж ти заздрісна і жадібна! Я була про тебе найкращої думки.

– Тобто, я маю віддати останні гроші на те, щоб ви з Марією пораділи? – Катю переповнювало обурення.

– Не вірю, що ти не знайшла б грошей на весілля. Ти просто заздриш сестрі, – стояла на своєму мати, не бажаючи слухати старшу дочку.

Катя сплеснула руками і, вважаючи, що виправдовуватися немає жодного сенсу, поспішила піти.

Після цієї сварки Оксана Дмитрівна в жодну не йшла на примирення зі старшою дочкою.

Через тиждень Катя сама вирішила зателефонувати матері, але та не стала з нею розмовляти.

Проте за кілька днів доля зіштовхнула рідних людей на вулиці. Оксана Дмитрівна хотіла з гордим виглядом пройти повз, але дочка не дала їй пройти.

– Мамо, може, вистачить ображатись? – Катя взяла жінку за лікоть.

– Я не ображаюся, але через тебе мені довелося взяти кредит на весілля Марії. Тепер відсотки ще виплачуватиму, – ображено процідила мати, яка шкодувала, що влізла в таку справу.

– Чому через мене? – стримано заперечила дівчина. – Мені це весілля не потрібне.

– Ось тому ми вирішили тебе не кликати! – Діловим тоном сказала Оксана Дмитрівна. – Не захотіла допомогти, нема чого і бути присутньою на сімейній урочистості.

Катя здивовано подивилася на матір і розгублено посміхнулася.

– Сама винна. Нехай тобі твоя жадібність послужить уроком, – з осудом вимовила жінка і з задоволеним виглядом пішла, залишивши під сильним враженням старшу дочку.

Напередодні весілля Марія таки зателефонувала старшій сестрі і якось без особливого ентузіазму запросила її на торжество, але Катя поспішила відмовитися, пославшись на зайнятість.

КІНЕЦЬ.