Життя у селі вимагало стійкості. Я завжди жила саме таким чином, виховуючи своїх дітей, щоб вони прийняли це життя, і я мала намір, щоб і онуки наслідували мій приклад.

Я уявляла собі, як мій син Андрій одружується з працьовитою жінкою з нашого регіону. Мої мрії зникли, коли Андрій представив Вероніку – свою наречену з міста. Вона чіплялася до всього: до запаху, до комарів, навіть до тепла свіжого молока.

Я була непохитна в тому, що вона не підходить для нашої сім’ї, говорячи щоразу синові:

“Знайди когось, хто хоч би вміє збирати яйця!”. Андрій закликав до терпіння, наполягаючи, що Вероніка з часом звикне.

Сповнена рішучості довести, що вона не підходить, я невпинно доручала їй все – від роботи в саду до догляду за худобою. Але вона виявила наполегливість, явно віддана Андрію.

Якось сталася трагедія . За відсутності чоловіка і сина я випадково наступила на дошку, що прогнила, біля свинарника і пошкодила ногу. Не в змозі поворухнутися, я покликала на допомогу, побоюючись найгіршого.

За хвилину Вероніка прийшла мені на допомогу, покликала сусідів і врятувала мою ногу. Під час мого одужання Вероніка вміло вела домашнє господарство, розвіявши мої колишні сумніви.

Я стала ставитися до неї як до своєї дочки, шкодуючи про своє колишнє судження. Все, що я хочу сказати жінкам – бережіть своїх невісток: можливо, вони стануть вашим єдиним порятунком.