Останнім часом Любі не щастило. Обставини складалися не на її користь.

Вона втратила хорошу роботу, тому що на її місце прилаштували коханку начальника.

У списку звільнених вона була не одна. Звісно видали хороші гроші, але робота їй була дуже потрібна.

З чоловіком останнім часом теж не ладналося. Було схоже, що він завів коханку.

– Куди не глянь, одні коханки, – подумала Люба.

А ще й син Микола часто слабий був, шість років йому. Доводилося постійно просити свекруху сидіти з нею. Вона, звісно, не відмовлялася, але невдоволення висловлювала.

Люба тихо йшла вулицею і розмірковувала, що їй робити завтра, і що робити взагалі!

В цей час у неї задзвенів телефон. Дзвонила сусідка матері. Номер був мамин, а говорила сусідки Тетяна.

– Люба, це тітка Тетяна! – сказала вона.

– Маму в лікарню відвезли. Приїжджай терміново!

– Що сталося?! – ахнула Люба. – Щось серйозне?!

– Серйозне, дуже серйозне! – сказала сусідка.

– А я ж їй давно говорила…

– Добре, я їду! – вигукнула Люба й поклала слухавку.

Вона почала дзвонити чоловікові.

– Вітю, у мене мама в лікарні, все дуже серйозно! – сказала вона.

– Мені терміново треба їхати. Микола в бабусі. Йому завтра на прийом.

– Ось сходиш із ним і можеш їхати! – раптом заявив чоловік.

– Я працюю, матері теж набридло все. І перед від’їздом оплати квитанції й продуктів купи.

Ох так, і грошей мені залиш! Перекажи. У мене зарплата через тиждень, а тобі напевно видали все.

Багато виплатили? Чого мовчиш? Можемо кредит закрити, там трохи залишилося.

– Я думаю… – промоаила Люба.

– Ну, думай, думай. Мені треба працювати! – чоловік поклав слухавку.

Через п’ять хвилин пролунав новий дзвінок. Це була свекруха. Люба трохи подумала, перш ніж узяти слухавку.

– Люба, ти звільнилася?! У мене справи та й Микола хоче вже до тебе. Завтра я теж зайнята, а ти тепер не працюєш.

– Добре, я зараз його заберу.

Люба зрозуміла, що свекруха вже все знає, але не почала сперечатися.

Віктор встиг їй зателефонувати, бо звідки б вона знала про звільнення?

Люба забрала сина й почала швидко збирати речі.

Напевно, у мами доведеться побути, та й невідомо ще на скільки все серйозно.

По продукти для чоловіка Люба не пішла. У холодильнику є все необхідне, на тиждень має вистачити.

Що він там ще казав? Квитанція, гроші… Їй теж потрібні гроші. Із зарплати сам усе сплатить, ці видатки повністю на ньому…

– Микольцю, одягайся, ми їдемо до бабусі! – гукнула Люба сина.

– Знову?! – здивувався той. – Не хочу.

– Синку, ми їдемо до іншої бабусі. Баба Катя заслабла, ми поки що у неї поживемо. Там у неї Мурка одна вдома. Бабуся твоя у лікарні.

– Добре мамо! Я зрозумів. Ти будеш за бабусею доглядати, а я за Муркою.

…Їхати було години три, мати жила в селі, поряд з обласним центром.

Пізно, в лікарню вже не пустять. Люба не поспішала. До дев’ятої вечора вони були вже на місці.

Одразу прибігла сусідка.

– Ось ключі, телефон. Вранці можна до неї сходити. Я дзвонила, процедури пройшла успішно. Добре, що в нашу глушину приїхав лікар.

Пам’ятаєш, Петро у Олегівни поїхав вчитися? Ось. Він тепер лікар. Мати твою одразу в місто повіз.

– Так маму ж начебто нічого не турбувало?!

– Апендицит виявився.

– Ну, слава Богу, я думала щось серйозне!

– Дуже серйозне. Тягнула вона довго, ще трохи і все. Петро так і сказав. Та ще й гості ці, не хотіла їх залишати. Ти завтра Любо, як поїдеш, мене візьми в місто, довго не затримаю тебе.

– Добре. А які гості?

– Та хіба ж ти не знаєш?! – ахнула та. – Дядько твій зачастив усією родиною відпочивати. Як вихідний, так і їдуть!

Катерина і виставити не може, а вони зовсім знахабніли. Ще й командують.

Дядько твій із дружиною й два сини з дівками. Шість людей. Для чого їй такі проблеми? Вони вже майже все з грядок поїли. Ти подивися завтра.

А огірки з помідорами й рости не встигають. До зими хоче порося.

Катерина годує їх, а їм – м’ясце. Шашлик, сказав, буде. Розумієш? А Катерина не знає, що робити. Трохи побоюється його. Він же у вас якийсь керуючий, чи директор чогось.

– Який він директор! У нього все у мріях. Гонору багато. Треба з цим розібратися. А говорити він може будь-що.

…Катерина одужувала, але до повного одужання було ще далеко.

Всі щодня її відвідували. Город материн Люба впорядкувала. Огірки з помідорами закрутила в банки, занесла у льох.

Сусід допоміг зробити хороші двері, замок почепив. Все, що можна було зібрати і переробити, все зробила.

Осінь, хоч і тепло, але треба скористатися моментом. Незабаром дощі підуть. Картопля, буряк, морква – все у погріб.

Тільки трохи для поросятка залишила. Через тиждень все встигла зробити. А завтра субота, день приїзду родичів. Люба думала, як їх випровадити, і чому мама не може свого брата виставити.

– Мамо, а ми додому не поїдемо поки що? Мені подобається. Тут у мене друг новий.

– Я рада. У нас поки що тут справи, та й бабуся ще в лікарні. А потім їй також буде потрібна допомога. Вона ж після процедур. Добре, що ти ще до школи не ходиш.

– А тут є школа. Мій друг у перший клас ходить.

– Хто зна, може і ти тут ходитимеш до школи, – подумала Люба.

Вона знову згадала про чоловіка. Він дзвонив тільки один раз, і то з приводу грошей. Сварився, а про здоров’я тещі навіть не спитав.

Усі проблеми треба вирішувати. Перша проблема – непрохані гості.

Ранок почався з галасу. Люба ще спала, коли приїхали родичі.

– Катерино, сніданок готовий?! Ми приїхали! Відкривай, ти спиш, чи що?! Вже восьма година!

– Мами немає. Вона в лікарні, – Люба вийшла на ґанок, закривши за собою двері. – Тихо будьте. У мене спить син.

– О, Любцю! А ти як тут опинилася? Зустрічай гостей, пригощай, раз матері немає.

– Я не маю часу, і ми з вами не домовлялися.

– А твоя мати нас завжди приймала. Ти не говори, а давай швидше на стіл накривай. Будеш тут ще мені вказуватимеш! Слухати маєш старших, я навіть за твою матір старша.

– А мене не хвилює. До побачення. Я тепер тут житиму. А будете лізти – отримаєте. Викличу кого треба. Тобі, напевно, не потрібні проблеми, а я можу їх влаштувати.

– І в кого ти така нахабна?!

– Вчителі хороші. Привіталися і прощавайте…

Під час розмови дружина дядька пройшлася до теплиці, але там нічого не було, грядки були порожні.

Вона зробила незадоволене обличчя і пішла за всіма іншими до машини, навіть не попрощавшись.

Однією проблемою менше!

…Мамі Люби було вже краще, через два дні її мали виписати. Люба вирішила зʼїздити додому, щоб потім ще пожити з мамою.

– Миколо, ми до тата на вихідні, а потім знову сюди. Згоден?

– Згоден. А як же ж Мурка?

– Я вже домовилася. Два дні сусідка догляне.

…Люба з сином Миколкою підійшли до дверей своєї квартири.

Люба відкрила двері своїм ключем і вони зайшла в коридор.

– Вікторе, ми приїхали! – гукнула з порога жінка. – Ти де?!

Раптом зі спальні почувся якийсь шурхіт. В коридор вийшов Віктор. Він був заспаний і виглядав так, ніби гульбанив вчора.…

– А чому ти не попередила?! – вигукнув він.

– Я тобі не могла додзвонитися, написала повідомлення, – сказала жінка. – Ти його, між іншим, прочитав…

– Нічого не було! – сказав Віктор.

– Було, – показала телефон Люба. – Ось дивись…

– А в мене не було! – навіть не глянув той. – Я нічого не читав!

– Ну, гаразд… – махнула рікою Люба. – А чого такий безлад?

– Так тебе ж нема, що я прибиратиму, чи що?

В цей час двері спальні відкрилися і Люба остовпіла від побаченого.

Зі спальні вийшла якась дівчина в рожевому халатику Люби.

– Кицю, а в нас є ще… – почала вона. – Ой!

– Добре, що Микола встиг піти у свою кімнату… – сказала Люба. – Як це розуміти?

– Ну, мені ж нудно було! Вона зараз піде.

– Зараз підемо ми!

Люба пішла на кухню, хотіла попити води. Вона ен могла відійти від побаченого, але розслаблятися не можна, їм ще повертатися.

Все було завалено брудним посудом, а пройшов тільки тиждень.

– Миколо, збирай свої речі, іграшки. Я потім тобі допоможу. Ми від’їжджаємо. Треба взяти майже все. Скільки у машину влізе.

Речей було багато. Добре, що машина була містка. Влізли навіть мікрохвильовка і кавоварка. Їх дарувала мама на день народження Любі. Залишився тільки велосипед Миколи, але він був уже маленький для нього.

– Ми купимо новий або самокат, – сказав Микола. –Добре, мамо? Можна поки що й без нього. Зима скоро.

– Який ти в мене розважливий!

– А ця тепер буде з татом жити?

– Ти її бачив?

– Бачив.

– Ну, значить і пояснювати тобі не буду. Нічого не забув? Поїхали…

…Проблеми вирішувалися одна за одною. Гостей випровадила, з чоловіком розлучилася, маму вилікували.

Залишилося тільки знайти роботу. Робота теж знайшлася в місті десять хвилин їзди.

Все складалося дуже добре.

Іноді з’являлися родичі, але Люба відправляла їх тим самим маршрутом – на вихід. Рідше з’являвся колишній чоловік. Намагався повернути її й сина, але теж ішов ні з чим.

Поки не ладналося тільки з особистим життям – не хотіла Люба більше жодних стосунків.

Випадково, чи не випадково відбулися всі події, але все склалося добре. Погане прийшло і пішло!

КІНЕЦЬ.