Мама вчинила дуже некрасиво, хоч і це в її репертуарі. Для неї завжди було важливо, що про неї подумають стороні люди. Тому спочатку вона на весіллі розщедрилася на “подарунок” у вигляді квартири для мене, щоправда, документи так і не переоформила, як годиться, а потім на правах власниці вселила в цю квартиру мою молодшу сестру, зваливши турботи про неї на наші з чоловіком голови.

Я родом із села, там і жила до кінця школи. Вступати вирішила в місті, а щоб не мотатися додому та не витрачати по чотири години на день на дорогу, оселилась у гуртожитку. Поклавши руку на серце, додому їздити й не хотілося. Нічого хорошого на мене там не чекало.

Нашу сім’ю назвати зразковою можна лише на перший погляд. Начебто все гарно виглядає: мама, тато і дві доньки, одна студентка, друга школярка. Батьки працюють, мама у нас дрібна чиновниця, тато працював водієм у магазині. Але особливої близькості між нами ніколи не було.

Мама завжди була сама собі на думці, сестру народила пізно, у нас різниця майже десять років. Тато теж затятим сім’янином не був, вільний час вважав за краще проводити в гаражі, на риболовлі, у крайньому разі вдома на дивані перед телевізором. Мною та сестрою не займався, бо завжди хотів сина.

Мама ж більше уваги приділяла роботі та громадській діяльності, ніж сім’ї. Ми з сестрою через різницю у віці теж не спілкувалися близько. Ось така на вигляд зразкова сім’я, де кожен сам по собі.

Саме тому мене не тягнуло до батьківського дому, коли я його покинула. У місті у мене жила бабуся, її я відвідувала раз на тиждень.

Там можна було попрати речі, поїсти смачних бабусиних пирогів і прийняти ванну. Ну і я допомагала бабусі по можливості.

Коли я навчалася на четвертому курсі, бабусі не стало. Мати тоді квартиру вирішила здавати, бо гроші зайвими не бувають.

Після університету я вийшла заміж за колишнього однокурсника Толіка. Він сам був місцевий, і передбачалося, що після весілля ми якийсь час житимемо з його батьками, а потім накопичимо на своє житло. Але мама вирішила зробити гарний жест. Вона під час свого весільного привітання заявила, що дарує нам із чоловіком квартиру. Йшлося про ту, яка дісталася їй від бабусі.

Крок був несподіваний, але мама завжди жила за принципом “гарно пустити пил в очі”. Тому й зробила такий подарунок, урочисто передавши мені ключі. Щоправда, потім шепнула, що там ще місяць житимуть квартиранти. Але місяць пожити зі свекрами було не так страшно, як кілька років.

Хоч слова про подарунок пролунали, але переоформлювати документи мама не поспішала. Усе в неї були справи важливіші, а потім вона заявила, що я дістала її вже своїми постійними нагадуваннями, і якщо я не відчеплюся, то вона взагалі нічого переоформляти не буде.

Я збагнула, що це “ж-ж-ж-ж” неспроста. Даремно я на квартиру розраховую, не бачити мені її. Вирішили ми з чоловіком збирати на своє житло, як і планувалося спочатку. Але в наші плани втрутився декрет. Дитина з’явилась за два роки після весілля.

Звичайно ж, ні про які накопичення вже не йшлося. Стояло інше завдання – вижити.

Мені залишався ще рік до виходу з декрету, коли мені на голову впала молодша сестра. Просто одного прекрасного дня вона без попередження з’явилася на порозі квартири з валізою.

– Я вступати приїхала. Мама сказала, що житиму я тут, – заявила сестра і зажадала виділити їй кімнату.

Дзвінок мамі підтвердив, що все так і є.

– Сестрі треба вчитися, а де вона по-твоєму жити повинна?

– У гуртожитку, як і я колись мешкала! У мене вдома маленька дитина, чоловік. Ти мені взагалі цю квартиру подарувала! І взагалі, ти навіть не попередила, що вона приїде!

– В мене дві дочки. Чому я маю все тільки тобі віддавати? Це моя квартира. А не попередила, бо справ було багато. – відповіла мама.

Нормально вчинила! Головне красиво сказати, що квартиру даруєш, а далі вже ніхто не перевірятиме!

– До того ж зараз із гуртожитками взагалі велика проблема. Тож або знімати їй житло, або вона житиме в тебе. Нам їй навчання оплачувати, нема на що квартиру винаймати. Тож уживайтеся, ви ж сестри.

З сестрою, з якою я ніколи особливо не спілкувалася, і яка зараз має найскладніший період. Чудовий план! Начебто в мене інших проблем немає в житті.

Довелося терміново звільняти кімнату для сестри. А потім почалося пекло. Її не влаштовував шум від дитини, я шаленіла через її нічні шарахання по квартирі, тому що вона ляскала дверима, гуркотіла на кухні, дивилася фільми допізна. Вже не кажу про те, що змусити її помити посуд просто неможливо.

Відкриттям ще стало те, що грошей на утримання мама мені не відправила. Вона дала їх сестрі, та успішно їх прогуляла, а тепер харчується за наші кошти.

– Тобі тарілки супу для сестри шкода? – обурилася мама, коли я розповіла їй про ситуацію, що склалася. – Не думала, що ти така…

Якби тарілкою супу все обмежувалося! Але сестра, як сарана, вночі під’їдає все, що було з запасом на завтра.

– А з якої радості я маю її утримувати? Навіть не я, а мій чоловік, я зараз в декреті.

– З такою, що ви живете у моїй квартирі! Навчіться бути вдячними!

Ми з чоловіком порадилися і вирішили, що час, який залишився до виходу з декрету, поживемо у свекрухи. Так воно вийде дешевше у всіх планах. Мама нехай як хоче розбирається і з сестрою, і з квартирою. Мені такі подарунки від неї більше не потрібні.

Наступного тижня з’їдемо вже. Мамі я нічого не говорила, хай буде сюрприз.

КІНЕЦЬ.