Тридцятип’ятирічний Ігор керує великою фірмою. Його дружина Віра – молодий, вельми симпатичний менеджер, який подає надії, який підкорив серце свого шефа з першого погляду.

У нього за спиною – розлучення та пристойна квартира у Києві. У неї – ні житла, ні своєї справи, зате купа часу для роботи, безліч креативних ідей, блиск в очах і чарівність.

Тож ніщо не завадило молодим людям покохати одне одного та створити чудову родину. А закріпили шлюб двоє чудових малюків-близнюків: Сашко та Павло.

Здавалося б, ось воно – щастя! Ніяких проблем! Але … щось пішло не так.

Почалося все у день народження дружини.

То був четвер. Відзначати свято планувалося у суботу, у ресторані, з друзями та родичами.

І все ж таки цього дня з ранку Ігор подарував дружині величезний букет, шубку, про яку вона мріяла і запропонував не йти на роботу. Синів чоловік відвіз до дитячого садка: нехай іменинниця відпочине на повну!

Увечері сіли за стіл, замовили шикарну вечерю в ресторані та величезний фруктовий торт для хлопчиків.

– Віра, кохана!

– Ігор піднявся сказати тост…

У цей момент пролунав дзвінок у двері.

– Я відкрию, – весело підскочила Віра.

– Явно хтось мене привітати прийшов!

Вона вийшла до коридору і довго не поверталася.

Ігор підвівся:

– Сашко, Пашло, хвилинку посидіть, – попросив він хлопчиків, – Зараз ми прийдемо.

У коридорі Ігор побачив збентежену дружину і незнайомого чоловіка, трохи старшого за тридцять років. Незнайомець поводився впевненіше, ніж Віра у власному будинку.

– Здрастуйте, – посміхнувся гість.

– Ігоре, знайомся, – зіщулилася Віра.

– Це Максим… Мій знайомий. Ми з ним жили в одному місті.

– Так, якийсь час я був цивільним чоловіком Віри, – усміхнувся хлопець.

– Поки ще вона не поїхала у Київ.

– І чого хоче цей громадянський чоловік? – Ігор повернувся до дружини.

– Максим… він приїхав у Київ, у нього нікого немає, і… — Віра настільки ніяково себе почувала, що Ігорові стало її шкода. – Ну і …

– Мені треба десь жити, – безцеремонно зупинив Віру Максим. – А в мене немає нікого. Ось я й приїхав до Віри. Не відмовить вона своєму колишньому.

– А її теперішнього ти не береш до уваги, так? – Розвернувся до хлопця господар будинку.

– А це вже проблеми Віри. Нехай сама зі своїм чоловіком розуміється, – весело пирхнув хлопець. – І взагалі… Я чув, що в Києві люди непривітні, але щоб навіть до хати не пустили… Може, в кімнату запросіть?

Ігор відверто не хотів пускати в будинок цього зухвальця. Але й Вірі у такий день псувати настрій не хотілося. Вона й так почувала себе некомфортно, це було видно.

Ігор мовчки повернувся на кухню, потім прийшла Віра зі своїм гостем.

– Ого! Це я вдало зайшов, – самовдоволено потер руки «колишній» і впевнено сів навпроти тарілки Віри.

– Хлопчики, – заметушилася господиня, звертаючись до дітей, яких колишній чоловік навіть не помітив, – Ви поїли? Давайте, я дам вам тарілочки з тортом, і ви підете до себе в кімнату.

Хлопчаки, хоч і здивовано дивилися на гостя, але з задоволенням підхопили частування і пішли до себе.

– А ви що, так щодня їсте? – Максим уплітав Вірину вечерю. – Нічого собі шикуєте!

– Просто у мене сьогодні день народження, – усміхнулася Віра, присівши на місце Сашка.

– Та ну! А я забув, уявляєш! Ну, вітаю, – засміявся Максим. – Ну так що? Де мені лягати? Чуєш, Ігор, ти не хвилюйся, я ненадовго. Знайду роботу, почну заробляти, зніму хату. Дорого вони тут у вас стоять?

– Дорого, – відповіла Віра.

– Тоді… Та не проблема. Живуть інші. Ось і я… через місяць – другий з’їду.

Ігор не брав участі у розмові. Він вже набирав номер компанії, яка пропонує подобово квартири.

– Ігоре, що ти робиш? – вже здогадалася Віра.

– Нічого особливого. Алло! Я хотів би винайняти у вас однокімнатну квартиру… Ні, віддаленість від центру значення не має… Так… Так, мене влаштує… Мені треба просто зараз… Добре… Скільки? … Добре.

Під час телефонної розмови Максим напружився. Очевидно, їхати він не планував.

– Все! – підвівся Ігор. – Поїхали! Нам треба на інший кінець міста. Віра, ти з нами?

– Ігоре! Ти винайняв йому квартиру? – Віра застигла. – Але…

– Віра, ти ж не думаєш, що я щодня сидітиму за одним столом з твоїм колишнім співмешканцем? У нас діти, Віра, – м’яко умовляв чоловік.

– А що тут такого? – обурився Максим. – У вас стільки місця! І на що я житиму? Тут, щоб прогодуватись – потрібен ого-го скільки!

– Ось і заробляй. Віра, ти їдеш?

— Тгоре, але… — м’ялася Віра. – Але… що скажуть люди… із нашого міста? Максим приїде додому, всім розповість, як його прийняли. І всі вважатимуть, що я… зазналася, відмовила у допомозі земляку…

– Віра, досі тебе не хвилювало, хто і що скаже. Їдемо? У себе вдома я його не потерплю, – чітко окреслив свою позицію Ігор.

Того дня він Ігор відстояв свою позицію.

Але за два дні Максим з’явився знову. І Віра знову ніяково топталась біля нього.

— Ігоре… там таке сталося…

– Так-так: «таке»! –  зупинив її Максим. – Ти мені, де квартиру винайняв? Там же все старе! З труби вода пішла, а я винен залишився! Ну і виставили мене!

– Сюди, навіщо прийшов? – не витримав Ігор.

– А куди йому? – Віра дивилася на чоловіка. – У нього ж нікого немає тут.

– Так! Куди мені?! – Вставив свої п’ять копійок Максим.

– Добре, – сказав Ігор і вийшов.

Він знав – поверхом вище живе самотня Валентина, якій важко без чоловічої ласки, яка буде рада кожному чоловікові. От нехай у неї Максим і поживе.

У Валентині Ігор не помилився: вона з радістю прийняла у себе. Однак ні Максиму, ні Вірі цей варіант не сподобався.

– Ти, прямо не знаєш, як викрутитися, аби я в цій квартирі не жив! – обурено вигукнув у бік Ігора Максим, віддаляючись до сусідки.

– Теж мені, знайшов до кого влаштувати, – бурчала Віра.

– Мені байдуже, хто і що скаже. Але якщо він ще раз до нас заявиться, орендовану квартиру шукатимете разом, – твердо пообіцяв Ігор.

Після цього Ігор із Вірою три дні не розмовляли. Потім начебто все прийшло в норму. Хоча… Після приїзду Максима все вже було не так, як раніше.

І стало ще дивніше, коли одного дня…

Але: по-порядку.

Наприкінці робочого дня Віра зайшла до чоловіка:

– Ну що – додому разом?

– Сонечко, ти ж знаєш, у мене сьогодні спортзал.

– У-у-у, знову цілих три години чекати…

– Це ж лише один раз на тиждень. Не сумуй, – заспокоював Ігор дружину.

– Гаразд, – усміхнулася та, – що тобі приготувати?

– Щось легеньке…

Чоловік поїхав до спортзалу, але на півдорозі передумав. Справді: зараз така складна ситуація з цим Максимом, Віра до нього тягнеться, а він…

Ігор повернувся додому. Щоб хоч якось компенсувати пропущенні заняття, пішов пішки на десятий поверх. І майже дійшов до дверей, коли почув, що з помешкання вийшла Віра і швидко побігла нагору. До Валі? Чи до того, хто живе в неї?

Відчинив Максим.

-Ох, як я втомився жити у цієї жінки! – одразу сказав він, – не чекав від тебе…

– Максиме, ну потерпи трошки, – наче маленького вмовляла Віра. – Влаштуєшся на роботу, а там…

– Що там! Куди я влаштуюся? Нехай твій мене візьме до себе!

– Ну, я з ним поговорю, звісно…

Нагорі повисла пауза. Цілуються? Цього чоловіка витримати просто не міг! Він піднявс на поверх, але ні поцілунку не було.

– Віра, передай своєму колишньому, що я його на роботу не візьму, – Ігор піднявся до них на майданчик.

– Мені потрібні відповідальні люди, – продовжив Ігор, – а не пройдисвіти, які не можуть себе прогодувати.

– Ігоре! –  вигукнула дружина.

Знову була сварка. Чоловік сварився, що не потерпить зустрічів з колишнім у нього за спиною, а Віра дорікала чоловікові, що він – несправедливий! Що в бідолашного Максима нікого немає. І не можна так ставитися до людей, треба бути добрішими, уважнішими!

Вона хоч розуміє, що це для нього означає?

А тут ще Валя!

Весь час каже до сусіда, мовляв, ти обіцяв поселити вільного чоловіка, а до нього твоя дружина бігає.

Словом, життя Ігора перетворилося змінилося. Ні, він не змирився, він просто чекав. Тому що не міг просто так виставити дружину, без жодних доказів.

А нещодавно чоловік ухвалив рішення та почав діяти. Найняв двох детективів: нехай працюють, шукають ці докази.

Якщо між Вірою та її колишнім нічого немає, значить, він вирішуватиме проблему: як відвадити жалісливу дружину від цього негідника.

А якщо… Тоді… Тоді він із хлопчиками житиме без неї… У надійній, чоловічій компанії.