У свої 47 років, маючи трьох дітей, я, як і раніше, боялася слів та реакцій своєї матері. Владний характер цієї жінки керував нашою сім’єю, хоча мій батько завжди був головним годувальником.

Я була старшою з трьох, за мною слідували брат і молодша сестра. Доросліючи, я несла на собі основний тягар суворості моєї матері. Мій брат згодом віддалився від неї, а нашу молодшу сестру, яка була улюбленицею сім’ї, здебільшого щадили.

Життя йшло своєю чергою, і ми віддалялися один від одного: моя молодша

сестра оселилася за кордоном, мій брат переїхав до іншого регіону, одружився і рідко відвідував нас через поведінку нашої матері. Хоча я теж жила окремо, ми були досить близькими, перебуваючи в одному місті, щоб я відчувала себе зобов’язаною регулярно відвідувати маму.

Два роки тому помер батько. Він збудував великий будинок, де тепер жила моя мати на самоті. За іронією долі, навіть маючи багатство, мої батьки ніколи не надавали фінансової допомоги нікому з нас.

Моє життя було стабільним:люблячий чоловік, квартира з двома спальнями та троє дітей. Проте мати часто принижувала мого чоловіка через те, що він не відповідав фінансовим досягненням мого батька.

Під час недавнього візиту після того, як чоловік допоміг їй по господарству, вона все одно розкритикувала його. Вперше я захистила чоловіка , що призвело до того, що вона нас вигнала. Ми не розмовляли вже цілий місяць.

Однак, з огляду на її вік та наші натягнуті стосунки, я боюся неминучого рішення про спільне проживання. А хто ще з читачів стикався з подібними дилемами у своїй родині?

КІНЕЦЬ.