– Виноград будеш? – Ірина Петрівна зайшла з тарілкою у кімнату, але її чоловіка Миколи на його улюбленому місці у кріслі біля телевізора не було.

Дивна річ, адже вже йде його улюблений серіал. Чоловік зазвичай навіть у туалет тільки під час реклами вибігає, поспішає, щоб не пропустити, те що йому подобається. А тут подівся кудись…

Ірина Петрівна поставила тарілку з виноградом та прислухалася. Дивна річ – тихо, ніби його вдома немає. Навіть про виноград забув, а він же ж любить.

Микола зазвичай наминає добряче гроно і животик задоволено потім погладжу собі – добре як!

А тут мовчить, якось підозріло це…

Ірина Петрівна пройшлася по квартирі – стоп! У ванній воді ллється.

Вона жінка тямуща, знає, що частенько щоб ніхто не почув розмову, воду пускають і по телефону говорять!

З ким говорять?

Та з ким, з коханками!

– Микола взагалі приводу ніколи не давав, але так думати просто наївно, чужа душа темрява, – потихеньку почала нервувати Ірина Петрівна.

Вона повернулася в кімнату, все оглянула – немає ніде його мобільника, ось треба ж! І вирішила діяти в старий спосіб:

– Микольцю! Серіал твій іде, реклама скінчилася, виноград на столі, де ти?

Микола одразу вискочив з ванної з винуватим обличчям:

– Іринко, ти чого галасуєш?

– Ти що там робив? – строго запитала Ірина чоловіка.

Микола почервонів і пробурмотів під ніс:

– Та так, нічого, Іринко.

І тут Ірина все зрозуміла.

–У сенсі нічого? Кажи як є! – сказала дружина. – Що ти робив таке у ванній, що навіть на серіал все одно тобі і про виноград забув, га?

– Іринко, ти вибач, незручно якось, я це… я шкарпетки свої прав! Ну ти розумієш, ти давно до мене сварилася, що перу шкарпетки свої з іншим одягом. Ну я й вирішив сам тепер пратиму так, багато хто до речі так робить.

– Микола гордо випростав спину і переможно глянув на Ірину.

– Бреше, – подумала Ірина Петрівна.

– Все життя я його робочий одяг і брудне окремо прала, а шкарпетки клав у пралку, а я їх витягувала і з робочим прала. Але це ж не привід самому раптом прати! Не вірю, бреше!

– А твій мобільний де? – мило посміхнулася Ірина Петрівна.

– Хотіла, як завжди, і твій і мій на зарядку поставити, а його немає. Що, шкарпетки прати треба з мобільним телефоном?

– Не знаю, Іринко, – Микола поплескав себе по кишенях спортивних штанів і радісно вигукнув: – А ось він! Я там по телевізору дещо дивився, а потім пішов зі шкарпетками, думав швидко. А його в кишеню поклав. На, постав на зарядку. Будь ласка. І знаєш, я більше виноград не їстиму ввечері. Щось від нього живіт бурчить, соромно навіть! Та й гладшаю я від нього, не буду!

Микола глянув на апетитне гроно темно-червоного винограду, проковтнув слину і відвернувся.

– Ні, Іриночко, не спокушай, не буду сказав, у мене є сила волі!

Ірина знизала плечима, але в душі здивувалася дивовижним змінам у чоловіку.

З чого це раптом?

Ставлячи телефон чоловіка на зарядку, Ірину так і тягнуло в нього зазирнути, подивитись, з ким він розмовляв чи листувався? Але вона не стала, ніколи так раніше не робила і не збиралася починати.

Але мимоволі стала помічати за чоловіком й інші дива!

Зуби Микола почав чистити довго і навіть сам купив ополіскувач.

Перестав постійно крутитися біля холодильника і нишком від неї відламувати шматочок від краківської ковбаси, немов Ірина не помітить.

І в чай тепер Микола не кладе стільки цукру, що ледве розмішується.

Ну і багато іншого, всього не перерахувати, та ще й після роботи через день точно кудись заїжджає, правда ненадовго.

І перед дзеркалом стане, коли думає, що Ірини немає поруч. Живіт втягне, плечі розправить і крутиться.

Взагалі Ірина Петрівна таких нісенітниць ніколи раніше не думала, але ж прикро. Ось сивина в бороду, напевно молода жінка з’явилася, не інакше…

А то чого б її Микола Івановича раптом так змінився?

Ото ж, прикро – слів немає, навіть не віриться!

Ірина Петрівна підійшла до дзеркала – вона, звісно, теж останнім часом погладшала. І головне так непомітно, а в багато улюблених речей вже не влазить.

Це Микола винен, розслабив її:

– Іриночко, ти так виглядаєш, у нашій компанії найкрасивіший за всіх!

І зморшок майже немає, і животик милий!

От же ж балагур, приспав її пильність!

Ну гаразд, ми ще подивимося, хто кого!

Ірина Максимова купила кілька нових кремів, дорогу помаду, підводку для очей.

Але головне – вирішила багато не їсти! Вона, звісно, не те, щоб багато, але смачно поїсти любить.

Навіть Микола іноді каже:

– Іринко, ну не можна ж так смачно готувати, втриматись неможливо!

Всі наступні дні Микола здивовано поглядав на Ірину, але вона вдавала, що поглядів цих не помічає.

Їжу Ірина майже не солила, не солодила, все тільки варене.

Їж, милий, пісне, бач, на солодке його потягло! Солоденького захотів, я тобі покажу солоденького!

Через кілька тижнів Ірина з подивом помітила, що вона пострункішала.

А ближче до вихідних Микола раптом їй подаруночок приніс – браслетик срібний.

Ніколи раніше не дарував, не вмів, чи не вважав за потрібне, разом все купували. А тут раптом на тобі, приніс.

Кажуть так поводяться ті мужики, що на ліво ходять, але совість ще є.

Ось вони й відкупляються в такий спосіб.

Але Ірина вигляду не показала, на руку браслет одягла, покрутила:

– А що, до речі, дуже гарний! Дякую!

– Подобається? – Микола дивився затаївши подих.

– Ну, ну, думаєш, ти мене цим підкупиш? – подумала Ірина. – Та ніколи!

– Дуже подобається, Микольцю, ти сам вибирав?

Микола зніяковів:

– Ну не зовсім, продавчиня допомогла, але ж гарно, так?

– Дуже! – Ірина гордо пішла на кухню, спиною відчуваючи погляд чоловіка.

А вночі Микола здивував Ірину своєю активністю…

І вона вирішила записатися на йогу, кажуть дуже корисно.

Сходила на перше заняття – важко, звісно, вік. Але таких, як вона, у залі багато. Он що виробляють!

І через день Ірина вирішила знову на йогу піти – за себе треба боротися.

Переодяглася, у залу зайшла і просто остовпіла!

Микола її в спортивках і в футболці на килимку, ніяк у позу не встане. А тренер Валерій, молодий хлопець, його підтримує:

– Давай, Миколо Івановичу, тягнися, ти ж сам хотів дружині своїй подобатися. Давай, мужик, вже й результат видно!

Реготали Ірина й Микола до гикавки. Валера спочатку навіть і не зрозумів, що вони чоловік і дружина. А коли зрозумів, то похвалив:

– Ну, вам і років ваших не даси ніколи, а якщо животики приберемо, і м’язи підтягнемо, ох, що буде!

…– Ну ви даєте! – таким вигуком їх зустрів старий друг Олег, коли вони на день народження його дружини приїхали.

А місяці три тому, на минулій зустрічі, Олег з простоти душевної, і після біленької, раптом заявив:

– Іринка ж твоя он, як молода, очі сяють, ти дивися за нею! – і засміявся, натякаючи.

Начебто й пожартував друг, а Микола раптом і напружився!

Подумав, а раптом Іринка терпить його, а насправді вона он яка красуня, він їй і не пара.

Ну і вирішив Микола знову дружину закохати, щоб вона на нього, як і раніше дивилась!

Он яка круговерть у них вийшла, але на користь пішла. Правда, добре, що ревнощі не пішли, а то могли б і наробити чогось!

Ірина після цих недолугих переживань і відродженого бажання подобатися чоловікові, навіть погарнішала.

Неправда, що жінка цвіте тільки у певному віці.

Жінка розквітає тільки з певним, своїм чоловіком, от і вся хитрість!

КІНЕЦЬ.