Один чоловік у селі мав свій маленький трактор. І всі заздрили; трактором землю орати можна. Відмінна річ – трактор! Одним все, а іншим – нічого…

І була у чоловіка цього гарна дружина, добрі діти та гарне господарство: корови, бички, конячка. Будинок гарний. Великий город.

Цей власник трактора був добрий. І всім допомагав; трактором орав землю. Або ще щось корисне робив.

І люди йому дякували. Не грошима, а напоями. Несли закуску та пляшку після роботи; пригощали, отже. Він багато й часто допомагав. Його багато і часто дякували частуванням.

І шепотіли тихенько, – так дружина помітила. І водили рукою над стаканчиком, наче сипали щось. Втім, це лише її слова.

А чоловік її, добра людина, впав у залежність. Змінився. І не міг уже відвадитись від напоїв, став іншим, поганим. І господарство пропало, плакали діти, кричала дружина, – все пішло порохом.

Хоча люди ж дякували! Від душі частували.

Не від душі. Від чорної заздрості. Не могли вони бачити чуже гарне трудове життя. Щасливу сім’ю, роботящого чоловіка, охайних та веселих дітей. І трактор! Трактор, яким же орали землю.

Є чорна невдячність – коли благодійникові роблять зло за добро. А є чорна подяка. Коли дякують ось так, зі злим наміром. Вкладають злі побажання у те, що називають нібито подякою. І дають отруту доброму чоловікові за те, що він кращий. За те, що він сильніший. За те, що має трактор…

Багатьох добрих так занапастили. Добрих і довірливих, слабовільних… Занапастили чорною подякою, яку одразу не розпізнаєш. А це заздрість. За добро, яке їм зробив.

І цього чоловіка врятувала сільська бабуся-травниця. І сім’ю його врятувала.

Лише трактор зламався. Незрозуміло як, але полагодити не змогли. І навесні копали город уручну всією родиною. Та й добре. Краще землю копати, та нормальним бути. І за свою працю брати гроші. Або не брати нічого, якщо дають отруту за добро.

Чорна подяка – коли за добро платять цукерками. Але oтpуєними. Солодкими похвалами та побажаннями, – але з отpуйними намірами та смислами. Або напоями дякують, від яких людина втрачає розум і сили… Віддає людина світлу енергію – отримує чорну.

І працювати на інших можна, звісно. Але ж за гроші. Або зовсім нічого не брати. Так у народі вчили: сказати про себе – «Мені вашого нічого не треба, ні доброго, ні поганого!». І ввічливо відмовитись. Сісти на трактор і додому поїхати до своїх. Ще є будинок, свої люди, свій город і трактор.

КІНЕЦЬ.