Уже місяць минув, як Василь не виходив з квартири.

Він дуже переживав, що поки його не буде, Рита замінить замки у дверях, і тоді він не потрапить у квартиру.

Востаннє вони дуже посварилися. Рита сказала, що він нічого не робить і тільки днями лежить на дивані.

Сказала, що її терпіння закінчилося, що вона втомилася від нього і хоче розлучатися.

-Я не дам тобі розлучення, – кричав Василь. – І з квартири я нікуди йти не збираюся. За документами, я можу жити тут скільки завгодно. Тому що у нас троє дітей, і я, як їхній батько, маю право бути з ними.

-Який ти батько, – обурювалася Рита. – Якщо ти ніде не працюєш, і живеш на мої гроші.

-Можеш що завгодно говорити, – відповів Василь. – Я все одно нікуди від вас не піду. Не надійся. Я батько. Офіційно. Навіть якщо не працюю.

Ось тоді Рита й сказала, що дочекається моменту, коли його не буде у квартирі, і змінить замки.

-Я тоді якось інакше двері відкрию, – кричав Василь.

– Правда – на моїй стороні.

-А свою правоту ти доводитимеш в іншому місці, – відповіла Маргарита.

– І двері ти не відкриєш. Тому що їх дві, і одна з них зі сталі. Зрозумів! І взагалі. Їдь до своєї мами, ти там прописаний.

-Не важливо, де я прописаний, – сердився Василь. – Я батько трьох дітей. А вони живуть тут. Отож, і я тут житиму. Хто зна, як ти тут їх без мене виховувати будеш?

-Щоо? – Рита навіть слів від обурення не могла підібрати.

– Це я їх погано виховую?

-А хто ж, – кричав Василь.

– Не я ж. Я їм поганого слова жодного разу за все життя не сказав. А ти їм постійно дорікаєш.

-Та тому, що тобі до них діла немає, – сказала Рита.

— А зауваження я робила, бо тільки я й займалася їхнім вихованням. А ти цілими днями тільки смачно їв, міцно спав, книжки свої читав і в телевізор дивився.

-Я читаю книжки і телевізор дивлюся у своїй кімнаті, – сказав Василь. – Нікому не заважаю. І у ваші справи не лізу. А ти, як і твоя матуся, від якої тобі ця квартира чотирикімнатна дісталася, така ж жадібна, як і вона. Ні, щоб на нас двох її оформити, так ні, вона спеціально все тобі залишила! А ти мене ще й їжею дорікаєш!

-Вона так зробила, бо добре розуміла, хто ти є, – кричала Рита. – А щодо їжі, то ти один більше за нас усіх разом з’їдаєш.

-Ні, – сказав Василь. – Я їм в міру. Бачиш, яка фігура в мене. А твоя матуся так зробила з однією метою, щоб нас посварити. І це їй вдалося. От якби вона цього не зробила, то ця квартира була б зараз наша спільна, і ти не посміла б мене виставити. А так, звісно. Як тільки ти зрозуміла, що єдина господиня тут ти, то одразу чоловік тобі вже не потрібний. Звичайно, не потрібний. Ти ж тепер багата!

-Та що ти таке говориш, – обурилася Рита.

– Що ти мелеш. Пройшло п’ять років, як це моя квартира. А ти вже років з десять ніде не працюєш!

-Може, я й не працюю, бо люблю тебе, – сказав Василь.

– Хочу бути поряд з тобою. А я піду на роботу, і що тоді буде?

-І що ж таке буде? – запитала Рита.

-От власне, що, – відповів Василь. – Став би заробляти великі гроші, ось що. Перестав би дорожити твоєю любов’ю. Вдома б ти мене не бачила. І, зрештою, я пішов би до іншої.

-Ось і йди до іншої, – сказала Рита. – Втомилася я від твоїх витребеньок.

І ось після тієї розмови сидить Василь удома. Нікуди не йде. Переживає.

А як пішов другий місяць, сталося ось що.

Рита раптом подобріла і сказала, що не хоче з ним більше сваритися, а хоче помиритися.
-Оце правильно, – зрадів Василь. – Ми ж кохаємо один одного.

-Пропоную почати наші стосунки заново, – сказала Рита.

– Влаштуємо свято. Покличемо наших друзів. Стіл великий накриємо. Я різної смакоти наготую. Весело буде. А для нас з тобою це ніби початок нового етапу. Згоден?

-Ще запитуєш! – радісно вигукнув Василь. – Звичайно, згоден. Свята я люблю. У моєму житті вже давно не було свята.

Найближчими вихідними вони і влаштували це свято.

Гостей зібралося багато. Василь був щасливим. Він багато їв, пісні співав, танцював.

Загалом Василь був щасливий.

А коли він відчув, що вже сил немає їсти, співати і танцювати, то пішов спати.

Заснув він у своєму ліжку в квартирі Рити, а ось прокинувся він…

Василь тільки но відкрив очі, як у кімнату зайшла його мама.

-Прокинувся? – запитала вона. – Іди снідати! Я омлет тобі приготувала. З помідорами.

-Як снідати? – не зрозумів Василь. – Куди йти?

-Як куди? На кухню! – здивувалася мати. – Куди ж іще. Чи тебе Рита привчила снідати в ліжку?

-Де я? – здивовано запитав Василь.

-Вдома, – відповіла мама. – Де ж іще.

-Вдома? – здивувався Василь. – У кого вдома?

-На щастя, синку, у нас з тобою один дім, – сказала мама. – Весело, мабуть, ти вчора провів вечір, – сердито сказала мама.

Василь не розумів, що відбувається.

-А як я тут опинився? – запитав Василь.

-У двері подзвонили. Я відкрила. Бачу тебе біля квартири із двома валізами. Ти на килимку спав. Тебе що… Рита виставила?

-Чому виставила? – запитав, нічого не розуміючи Василь. – Навпаки. Ми про все домовилися. Ми помирилися. Навіть свято з цього приводу влаштували. Було багато гостей. Прийшли усі наші друзі. Ми співали, танцювали. Було добре.

-Ну, мабуть, дуже добре тобі було, – сказала мама.

І тут Василь усе зрозумів.

-То вона мене обманула, мамо, – жалібно сказав він. – Віриш мені? Це вона все підлаштувала. Адже я не сам пішов. Я б ніколи. Це вони мене сюди привезли, коли я заснув.

-Ти нічого не пам’ятаєш?

-Пам’ятаю, – відповів Василь.

– Я пішов спати. А далі… Що ж це виходить? Виходить, що вони мене і привезли до тебе поки я спав?

-Виходить так, – сказала мама.

-Господи, – сказав Василь.

– Краще б вони привезли мене в якесь інше місце.

-У яке інше місце? – не зрозуміла мама. – Іди снідати.

Василь підвівся з ліжка і пішов на кухню.

Після сніданку він хотів був їхати до дружини, до дітей, але передумав. Він зрозумів, що замки вже поміняли, а їхати до Рити і намагатися щось пояснювати їй було безглуздо.

Василь пішов до себе в кімнату й увімкнув телевізор…