Мій син одружився з Оленою 8 років тому. Тоді вона здавалася мені розумною та грамотною. Живучи зі мною, Олена зарекомендувала себе як відповідальна господиня.

Тому, коли жінка похилого віку, яку я доглядала, померла, я переписала її квартиру на ім’я сина, визнавши значну допомогу Олени у догляді за нею.

Коли молоді переїхали, то одразу розпочали ремонт, але більшу частину старих меблів та речей вони залишили, оновивши їх. Олена дотримувалася практичного підходу до речей: вона роками носила ту саму куртку і продавала всі нові речі, які я їй дарувала, воліючи замість них гроші.

Олена також вирішила виховувати дітей удома, а не віддавати їх до дитячого садка, вважаючи це непотрібною тратою грошей.

Хоча я не зовсім погоджувалась з її крайньою ощадливістю, але цінувала те, що вона не була марнотратною.

Під час їхнього недавнього візиту до мене на вихідні мої онуки одразу почали ритися в моєму холодильнику.

Я дізналася, що вони не їдять м’ясо та молочні продукти з міркувань економії.

Стривожена, я вирішила навідатися до них додому наступного дня без попередження.

Я виявила мінімалістичний спосіб життя з майже порожнім холодильником і лише з базовою їжею.

Незважаючи на мої спроби забезпечити їх продуктами і висловити свою стурбованість – і син, і невістка залишилися незворушними моїми застереженнями, підкреслюючи своє здоров’я та економію.

Уся ця ситуація залишила мене в здивуванні та невпевненості: як вирішити проблему їхньої надмірної ощадливості та її впливу на сім’ю?