Ось це так ми зустрілися, називається, я зі своїми старими друзями в той день, поспілкувалися так, – якось поділилася зі мною моя 40-річна знайома Олеся.

– Після цієї зустрічі ми з моїм чоловіком не розмовляємо вже десь тиждень, здається. Уявляєш, що він мені сказав? Я ніколи не очікувала, що колись почую такі слова від свого Дмитра.

Ці слова дуже запали мені в душу, я точно не зможу забути ніколи їх. У всіх, каже, дружини як дружини, на них глянути мило, а ти одна у мене – просто ніхто. Всі працюють нарівні зі своїми чоловіками, в бюджет сімейний якусь копійку несуть, стараються для сім’ї, чоловікам легше від того, звісно.

Одна – і бухгалтерії давно працює, інша – свій магазин має вже не один рік, третя на держслужбі гарну кар’єру таку хорошу зробила.

У Миколи Пилипчука троє дітей, молодшому трьох років немає ще, і то дружина його вже на роботу вийшла, викладає в технікумі. Крім мене, жодної домогосподарки більше немає. Так і сказав мені це все прямо в очі.

У шлюбі Олеся з Дмитром вже більше 20 років, у них з чоловіком вже є двоє дітей-школярів, старший уже випускник, а дочка – в п’ятому класі навчається.

Перед першим декретом Олеся трохи таки працювала, заробляла добре. Коли синові виповнилося вже три роки, він пішов в садочок, а молода мама зробила спробу вийти в офіс.

Пропрацювала вона, точніше, просиділа на лікарняних рівно аж 5 місяців і пішла з тієї роботи – після серйозної розмови з начальством, яке, зрозуміло, було дуже невдоволено такою працівницею.

Чоловік тоді сам сказав їй, щоб вона звільнялася, бо дитина дорожче за все на світі.

Ось відтоді Олеся так і працює лише вдома – вже п’ятнадцятий рік. Народила доньку, одного за іншим відправила дітей в школу, все робила для них, дуже старалася.

Знайома вдома гарно готує, прибирає, возить по секціях та гуртках, знає, коли у кого контрольна з математики та репетитор з фізики, старається все встигати в батьківських комітетах, прасувати блузки та сорочки, готується до випускного і вступного, все робить вдома, все – та хіба мало справ у неї.

– Чоловік взагалі був дуже за те, щоб я сиділа вдома, – поділилася зі мною знайома.

– Щоб все було чисто вдома, приготовлено, сорочки випрані і випрасувані, дитина здорова і розвинена – а найголовніше, щоб від нього, від батька сімейства, нічого не було потрібно в плані допомоги по господарству, він вважав, що так буде краще для нього і у нього не буде.

Максимум – почитати дитині казку перед сном на вихідних і все, у чоловіка турбот не буде більше, адже Олеся постійно вдома, часу у неї на домашні справи дуже багато. Сам мені говорив прямим текстом – сиди вдома, на тобі весь будинок!

– Так нагадай йому тепер, що він так говорив тобі тоді сам! Адже не справедливо, що він зараз тобі все це виказує, – пояснила я Олесі.

– Я йому нагадувала! А він мені заявляє, що так не говорив, а якщо щось і було сказано, то я просто неправильно зрозуміла його тоді, сама собі щось там ще додумала, слова його вивернула навиворіт і суть повністю змінила!, – зітхає сумно Олеся.

– Він, виявляється, з самого початку був за те, щоб я працювала, розвивалася, робила кар’єру, уявляєш? Я тебе, каже, вдома не тримав, двері не замикав і ключ не ховав, що хотіла потрібно було робити.

– Ні! Так що сидіти, не працюючи, було твоїм рішенням. Ось так.

Свого часу, багато років тому, чоловікові Олесі пощастило – влаштувався в хорошу компанію, зумів там втриматися, показати себе. Відтоді там і працює.

Чоловік моєї знайомої зробив собі гарну кар’єру, заробляє чималі гроші, їм на все вистачає, живуть добре.

Фінансової необхідності виходити на роботу Олесі зараз зовсім немає і не було. Криз, які турбують народ навколо, в їхній родині особливо не помітили.

Гроші акуратно капають на картку в певні дні, і вони майже щороку роблять ремонти, змінюють часто автомобілі, їздять у відпустки, можуть оплатити гану освіту своїм дітям.

Старшому вже квартирку прикупили в новобудові, трохи пізніше займуться вирішенням житлового питання і своєї донечки.

При цьому, само собою зрозуміло, чоловік Олесі до побуту і господарства не має ніякого відношення взагалі. Навіть їдучи на пару днів до батьків, Олеся продумує, чим буде харчуватися без неї сім’я в сніданок, обід і вечерю, готує багато різних наїдків і морозить заздалегідь котлети або тефтелі, пече пироги і варить у великій каструлі суп – щоб чоловікові і дітям тільки розігріти. А як приїжджає від батьків, то такий бруд застає вдома і гори посуду.

– А так він навіть ложку або виделку не візьме сам – буде сидіти і чекати, коли я сама йому все подам, сам нічого робити не буде, такий він у мене якийсь, – зітхає Олеся.

Де в будинку лежать його власні шкарпетки і сорочки, чоловік знайомої моєї ніколи і не знав. Про те, що потрібно чистити черевики, час від часу мити сантехніку, прати одяг, та просто протирати підлоги в квартирі, він теж уже давно забув – адже всі ці роки воно якось робиться саме.

Холодильник в сім’ї заповнюється продуктами, плита готує, пилосос прибирає, машинка пере. Хтось займається організацією відпусток, квитками, ремонтом, робітниками – це ж теж якось влаштовується саме, чоловік Олесі участі в цьому ніколи не бере і не знає, як воно все це робиться. І що робить вдома цілими днями дружина, незрозуміло йому зовсім.

Діти теж недалеко пішли від батька. Давно звикли, що мама сама все та скрізь прибере, попрасує та попере, нагадає, передбачить, перевірить. Робити щось самі і не намагаються, навіть старший – а навіщо?

– Ну ось куди зараз виходити мені на роботу?, – скаржиться сама Олеся. – На яку роботу мене в такому віці візьмуть? Старший поступати має. А я все кину? У дочки канікули, куди їй? Якщо я знайду роботу, відпустки у мене влітку не буде. Дитина залишиться в столиці, все літо в квартирі сидітиме.

Та й виходити їй, по суті, нікуди – ніхто ніде не чекає. У її роки всі пошуки марні. Зараз молодим роботу знайти нормальну непросто, що вже про Олесю говорити.

– Ну а як ти хотіла?, – розводить руками її чоловік. – Виходь туди, куди беруть, треба ж з чогось починати!

Йти в кур’єри, касири або фастфуд?

– Може, чоловік допоможе – влаштує кудись до себе тебе, щоб легше якось було і платили нормально, – запитала я у неї.

– Він про це й слухати не хоче, – зітхає Олеся. – У них зараз скорочення пройшло в компанії, своїх вигнали, а тут він дружину призведе. Його неправильно зрозуміють співробітники.

На чоловіка свого Олеся просто дуже ображена – зате, що він зараз виганяє її, виростила дітей і віддала найкращі роки свого життя для комфорту сім’ї, невідомо куди: йди і працюй, мовляв, ставай ким-небудь, сидіти вдома вже немодно. У всіх дружини як дружини, одна ти домогосподарка!

Олеся зовсім не розуміє свого чоловіка, спочатку не давав дружині працювати, а тепер обурюється, що у неї в 43 роки кар’єри немає, грошей не заробляє і нічого з себе не уявляє.

Олеся просто зовсім не розуміє, як так може чинити рідна людина. Вона всю себе сім’ї віддала, всі ці роки старалася для чоловіка та дітей, а що їй тепер робити?

А що їй робити? Хіба вона має зараз виконувати усі забаганки чоловіка і бігти кудись працювати за копійки, коли вони і так добре живуть?

КІНЕЦЬ.