Сестра нещодавно просила посидіти з її дитиною, моїм племінником. Кудись їх там із чоловіком запросили. Я погодилася, але озвучила, скільки вона мені за це повинна заплатити. Сестра влаштувала істерику, що я з нею вчиняю не як з рідною, спробувала давити на совість, але я сказала, що безплатно нічого робити не буду. Мені зовсім за це не соромно.

У нас у сім’ї ніколи не було ринкових відносин. Батьки не платили нам за миття посуду чи добрі оцінки. Кишенькові гроші давали періодично, але не за якісь побутові звичайні речі. Тому мені зовсім незрозуміло, звідки у моєї старшої сестри таке бажання зідрати з ближнього по максимуму. Навіть якщо йдеться про рідню.

З Олею у нас різниця у п’ять років. Приблизно до двадцяти років ця різниця здається величезною. Сестра завжди спілкувалася зі мною, як з маленькою, з часткою переваги, і завжди намагалася повчати. Мене ж це завжди дуже дратувало. Сварилися ми часто, зазвичай з дрібниць, але в цілому відносини були непогані.

Жили ми у невеликому містечку. Своїх вищих навчальних закладів у нас не було, тож спочатку сестра, а потім і я вирушили вчитися до обласного центру.

На момент мого вступу сестра вже жила зі своїм молодим чоловіком, тому батьківський план, щоб ми жили з нею разом провалився. Чому я була дуже рада.

Мені цілком комфортно було жити у гуртожитку. Воно в хорошому стані, сусідки по кімнаті мені дісталися класні, тому я була дуже вдячна долі, що не довелося жити під опікою сестри. Вона б явно почала мене виховувати, контролювати, скаржитися батькам і грати у дорослу старшу сестру.

Додому я намагалася їздити кожні два тижні. З грошима в сім’ї було не дуже, проте бабусі мали свої городи та господарство. Так що я везла собі в гуртожитку продукти сумками. На Ольгу продукти теж виділялися, і їх я теж перла спочатку електричкою, потім автобусом, потім на шостий поверх гуртожитку без ліфта. Сестра забирала їх вже від мене.

Сама вона була дуже зайнята, тому до батьків майже не їздила. У неї було дуже насичене особисте життя, справа стрімко мчала у бік весілля, плюсом вона ще й працювала. Тому батьки її не смикали навіть влітку, коли настав час садово-городніх розваг.

Мене всі городні справи стосувалися повною мірою. Доводилося поливати, підгортати, підв’язувати та займатися всім іншим. Мені постійно нагадували, що це все я роблю і для себе, сама ж потім весь рік возитиму продукти. Я нагадувала, що сестра теж отримує свою частку і лопає за обидві щоки, але мій праведний гнів нікого не хвилював.

Коли я навчалася на третьому курсі, сестра вийшла заміж. Батьки нареченого подарували йому на весілля машину. Сестра почала частіше їздити до батьків, тому що на машині виходило забирати більше, ніж я могла дотягнути на своєму горбі. Навіть з урахуванням витрат на бензин виходило вигідно. Сестра везла з дому м’ясо, овочі, фрукти, закрутки, заморозки, молочку. Мама та бабусі затарювали сестру на повну.

Але нічого з того, що вона привозила, до мене не доїжджало. Хоча було б логічно – я два роки їздила і возила на собі продукти, а тут людина їде на машині, може без проблем захопити. Але для пакета картоплі, пари банок та десятка яєць у машині сестри ніколи не вистачало місця. Мені доводилося також возити все на своєму горбі.

Потім був ювілей бабусі, сестра з чоловіком туди теж були запрошені. Я знала від мами, що вони поїдуть машиною. Вирішила теж напроситися, так було б зручніше та швидше. Подзвонила сестрі, попросила захопити мене із собою. Оля відповіла, що без проблем, якщо я скинусь на бензин і озвучила ціну.

Звідки гроші в студентки? Я і так оформила всі студентські проїзні, і електричкою й автобусом їжджу за половину ціни. А тут рідна сестра ломить таку ціну, що я можу місяць до батьків туди-назад електричкою щотижня кататися. І це вона лише за подорож туди ціну назвала.
– А що ти хотіла? За комфорт треба платити. Якщо не можеш платити? Їдь на електричці, не переломишся.

Я й поїхала електричкою. Батькам нічого говорити не стала про вчинок сестри, сказала тільки, що в мене була контрольна, через яку я встигла тільки на останню електричку. Назад я теж їхала електричкою, бо машина сестри та її чоловіка і так була перевантажена дарами саду та городу, на якому вони так жодного разу і не з’явилися.

Потім якось у гуртожитку сталася аварія та відключили воду на три тижні. Взагалі ніякої не було, навіть холодної. То був жах. Я вирішила попроситися помитися і попрати до сестри. Іншого виходу для себе я не бачила. І знову почула, що я винна буду їй грошей, яких у мене все ще не було. Відмовилася. У результаті їздили із сусідкою митися до її тітки.

Більше я сестру ні про що не просила. Свої висновки я зробила. Спілкуватись ми спілкувалися іноді, але прохань від мене більше не було. Я зрозуміла, що безкоштовно вона навіть не привітається, а платити рідній сестрі мені не хотілося абсолютно.

Я вже закінчила універ, влаштувалася на роботу. Сестра народила дитину, племінникові зараз півтора року. З сестрою ми до ладу не спілкуємося, у мене своє життя, у неї своє, часу на порожні розмови немає.

Але нещодавно вона мені зателефонувала і попросила про послугу. Їх із чоловіком кудись покликали, а свекруха з дитиною посидіти не може, завести дитину до нашої мами вони просто не встигнуть. Ось вона й хотіла, щоб я посиділа з племінником з обіду суботи до ранку неділі.

Я відповіла, що немає проблем, якщо вона готова за це заплатити та озвучила ціну.

– Тобі не соромно брати гроші з рідної сестри за нагляд за єдиним племінником? – обурилася Оля. – Ти ж знаєш, що якби у нас були гроші, я б краще няню найняла, а не тебе просила.

– Це не мої проблеми. За все у цьому житті доводиться платити.

Мені наговорили купу образ, пообіцяли поскаржитися мамі й сестра кинула слухавку. Мені зовсім не соромно за вчинок.

КІНЕЦЬ.