Сім’я чоловіка мене, м’яко кажучи, недолюблює, бо через мене чоловік вирішив припинити разом з усією родиною ходити навшпиньках перед бабусею. Вона жінка багата, може суттєво допомогти грошима, але характер у неї огидний. До людей ставиться, як до обслуговуючого персоналу.. Але вся сім’я це терпить, сподіваючись на допомогу та спадщину. А ось ми із чоловіком вирішили цього не робити

Сім’я чоловіка мене, м’яко кажучи, недолюблює, бо через мене чоловік вирішив припинити разом з усією родиною ходити навшпиньках перед бабусею. Вона жінка багата, може суттєво допомогти грошима, але характер у неї огидний. До людей ставиться, як до обслуговуючого персоналу.. Але вся сім’я це терпить, сподіваючись на допомогу та спадщину. А ось ми із чоловіком вирішили цього не робити.

Коли чоловік знайомив мене зі своєю родиною, бабуся одразу показала, хто тут господиня. І це мені не сподобалося. А кому, скажіть на милість, сподобається, коли його розглядають як якийсь залежалий товар. Ще й спілкуються так, ніби роблять величезну послугу.

– Ну, дорогенька, розкажи про себе, – гордовитим тоном з відтінком втоми веліла мені Тетяна Іванівна, приймаючи з рук свекрухи чашку з чаєм.

Я розгубилася від такої зустрічі й такого тону, раніше я таких мерзенних бабусь тільки у фільмах бачила, і завжди думала, що цей образ перебільшений. Забарилася з відповіддю, не знаючи, з чого почати, а бабуся повернулася до мого чоловіка.

– Вона в тебе недорозвинена чи що? Що мовчить?

Свекруха втрутилася і закрутилась перед бабусею, примовляючи, що я просто збентежилася, розгубилася. Чоловік сидів поруч зі мною, видно було, що він розгніваний, але стримувався та дивився у підлогу. Я зібрала всю силу волі в кулак, і почала розповідати про себе, свою родину. Коли сказала, що приїхала з невеликого міста, бабуся скривилася.

Я замовчала на півслові та залишилася сидіти з відкритим ротом, що одразу ж не забула прокоментувати неприємна баба. Далі терпіти цей парад принижень я не збиралася. Встала, подякувала за частування, попрощалася і попрямувала на вихід, у дверях озирнувшись на чоловіка. Він став слідом за мною.

У коридорі свекруха вчепилася в руку сина і намагалася щось йому люто шепотіти, але той висмикнув у неї руку, і ми пішли.

Прийшли додому і я розплакалася. Не так я собі уявляла знайомство із сім’єю коханого чоловіка. Діма заспокоював мене, як міг.

– Що то за бабуся в тебе така, що перед нею всі по струнці ходять? – все ще хлюпаючи носом запитала я. Чоловік скривився.

– Це бабуся по батькові, мамина свекруха. Вона у нас у сім’ї якось завжди була головною. І діда в кулаку тримала, хоч він працював на серйозній посаді в одному з міністерств, і взагалі чоловік суворий був.

Але наша бабця, поки дід був при посаді, встигла дві квартири їм вибити, і дачу, а в дев’яності почала займатися бізнесом, магазини відкривала. Дід тоді теж без діла не сидів, продовжував свою кар’єру. Але керувала всім все одно бабуся.

Далі Діма розповів, що саме завдяки бабусі їхня родина пережила найскладніші часи без проблем. Але у бабусі характер з кожним роком усе тільки псувався, вона вимагала до себе такої уваги, такої поваги, що не кожен витримає.

У словах не соромилася, спокійно говорила в очі те, що думає, не переймаючись почуттями людини. Звикла, що все відбувається так, як хоче вона.

Старша донька Тетяни Іванівни терпіти мамин характер не стала, відстоювала свою думку, за що та виписала її з квартири та сказала, що коли вона така норовлива, то нехай своє життя далі будує сама. А якщо потрібна буде її допомога, то дочці доведеться благати матір на колінах.

– Ось як тітка Женя з нею посварилася і поїхала, решта рідні стала перед бабусею навшпиньках ходити, щоб також не потрапити під “роздачу”. З дочкою бабуся не спілкується вже понад двадцять років, бо та не прогнулась і не приповзла. Бабуся й татові заборонила з сестрою спілкуватися, він і не спілкується.

Я була шокована такою інформацією. Це ж треба – власну доньку вигнати, бо вона твоєї думки не поділяє. Чоловік сказав, що йому бабусин характер теж упоперек горла стоїть, але мати завжди його вмовляла потурати капризам Тетяни Іванівни, щоб не втрачати її прихильності.

– Але набридло, сьогодні ледве стримався, – зізнався Діма.

– Отже, ми просто не спілкуватимемося з цією навіженою старою. Навколо неї вистачає клоунів, ти вже вибач, – підтримала я чоловіка.

Більше ми того невдалого дня не згадували, продовжуючи готуватися до весілля. Бабуся нагадала про себе сама. Того дня чоловік прийшов додому на взводі. Виявилось, Тетяна Іванівна йому зателефонувала, сказала, що я їй не сподобалася, і для нього не пара.

А ще сказала, що збиралася йому квартиру подарувати, але не хоче, щоб така вульгарна і погано вихована особа (це вона про мене) до цієї квартири була вхожа. Тому чоловікові була поставлена умова – він зі мною розходиться, бабуся дарує йому квартиру. Нібито з нерухомістю йому простіше підшукати гідну пару.

Чоловік бабусю послав, утримавшись від відвертих грубощів лише з поваги до віку. А потім чоловікові з істерикою зателефонувала мати, яка вимагала від нього негайно йти просити вибачення перед бабусею. Навіть після пояснення суті конфлікту свекруха рішення не змінила.

– Ну і що? Бабуся діло каже, мені вона теж не сподобалася. Зрештою дівчат багато, а ось квартири на дорозі не валяються!

Чоловік й маму відправив слідом за бабусею тим же маршрутом. На нашому весіллі нікого з його рідних не було. Сестра повідомлення лише з привітаннями відправила, мабуть, таємно від усіх.

Вже рік живемо, а з нами не спілкуються. Тобто іноді свекруха пише, чи не збирається син схаменутися і налагодити стосунки з рідними, а коли отримують відмову знову зникають.

А квартиру нам, до речі, таки подарували – мої батьки. І ні перед ким нам не довелося підлещуватися. Решту ми самі собі якось заробимо, а свекруха хай і далі перед Тетяною Іванівною повзає, і прагне догодити.

КІНЕЦЬ.