Я народилася і виросла в хорошій сім’ї. Мама з татом працювали педагогами і, хоч ми жили не в великому достатку, але у нас була гана сім’я, гарні відносини і ми були дуже дружніми та уважними одне до одного. Як колись казали в народі, мої батьки були інтелігентами.

Я теж вирішила навчатися на вчителя. Мені це подобалося і я робила хороші успіхи в цьому.

Я вчилася добре, мені це подобалося.

В той час якраз з Михайлом ми познайомилися.

Він працював звичайним працівником на невеличкому заводі. Я щиро покохала його. Він не був романтиком, не дарував квіти і подарунки мені.

Але для мене це не було якимось пріоритетом, для мене то не було головним. Я вважала, що не в грошах щастя, а він ще молодий і всі заробітки і подарунки попереду.

Потім Михайло мене покликав заміж.

– Ой не подобається він мені, дитино моя, він якийсь недобрий, егоїст якийсь, – сказала мені мама, коли познайомилася з Михайлом.

Та я запевнила, що він хороший, добрий і уважний, просто грошей багато немає і я його щиро кохаю.

Після того, як ми зіграли наше весілля, поїхали з Михайлом жити на його батьківщину.

Тоді я вперше стала краще пізнавати його. Я для нього дуже старалася, добре знала, що він любить їсти, як одягатися, улюблений колір його, мені все було цікаво про свого чоловіка, адже спільний побут – це непросто. Одна справа зустрічатися, а інша – жити разом і мати спільний побут.

Але чоловік, на відміну від мене, був якимось холодним і байдужим дуже до мене. Був зверхнім і зовсім не уважним до моїх смаків і бажань.

Тоді я верше почала розуміти, що щире кохання засліплює і я раніше не помічала того, що, можливо, він і раніше так до мене ставився.

Я була розчарована, але мала віру, що чоловік зміниться. Думала, коли Михайло побачить, як я добре до нього ставлюся – відповідатиме взаємністю на це. Вірила, що як з’являться діти – все зміниться в нас. Та дітей чомусь не було, а чолові не переймався цим, здавалося, що батьківство не є його мрією.

– Нам і так добре, вдвох, указав він не раз мені.

Та згодом напевно почулися мої молитви, і у нас з’явилася донечка. Я була така щаслива, але не чоловік, на жаль. Я помічала, що його дратував плач дитяти, він не хотів зайвий раз погратися з нею чи взяти на руки.

Мене це засмучувало, але я така була рада, що маю донечку, що старалася не зважати на все.

Коли наша донечка Оксанка пішла в школу, я дізналася, що чекаю другу дитину.

Згодом у нас з’явився синочок. Моїй радості не було меж, адже це те, про що я мріяла – мати двох діток: синочка і донечку. Думала чоловік, хоч до сина тягнутиметься, як це часто буває, раз був байдужий до доньки, але, на жаль, такого не відбулося. Михайло не змінився.

Я жила дітьми, була щаслива ними, але мене засмучувала дуже байдужість чоловіка до сім’ї. Іноді я думала про розлучення.

Та родичі говорили мені, що чоловік не п’є, гроші заробляє, іншої немає, тому не такий вже він і поганий, казали – змирися і живи. Куди ти підеш з двома дітьми. Я послухала і жила так далі.

Так і прожила я чимало років. Зараз мої діти вже навчаються і я задумаюся вже про їх майбутнє. Але не хочу, щоб вони жили, як я. Хочу, щоб були щасливими в сімейному житті, хочеться допомогти їм вибрати другу половинку, адже я маю досвід, а молоді люди багато чого не розуміють в житті.

Що мені їм казати, щоб вони послухали мене, адже я сама не слухала свою маму?

КІНЕЦЬ.