Поки мама чоловіка сидить у себе і не лізе в наше життя, у нас із чоловіком все чудово, живемо душа у душу. Варто його матусі приїхати в гості, як наступні пару тижнів ми як кішка з собакою, завжди на підвищених тонах, скандали на рівному місці. Поки його мама їздила до нас раз на рік, це ще можна було терпіти. А тепер свекруха вийшла на пенсію і збиралася перебратися до нас ближче.

За п’ять років шлюбу я вже усвідомила закономірність – свекруха зібралася в гості, отже, нашу сімʼю чекають смутні часи. Жодного разу не було такого, щоб після її візитів ми з чоловіком не посварилися. Щоразу відбувається те саме.

Світлана Федорівна дуже пишається своїм чином ідеальної дружини та господині. Вона вже вісім років як вдова, але це не заважає їй згадувати, як ідеально вони жили з чоловіком. Звичайно ж, зовсім не так, як ми живемо з Сашком.

Приводів пожахатися у свекрухи завжди вистачає. Коли вона вперше побачила, що Сашко миє посуд, то мало не зомліла.

– Вірочка, це що таке? Чоловік після роботи прийшов, а ти його до раковини? Він же втомився на роботі!

– Я взагалі-то теж після роботи, але і в магазин зайшла, і вечерю приготувала. А Саша посуд миє, це поділ обов’язків, – для мене подив свекрухи здавався диким. Та й що там мити особливо? Сковорідку, три тарілки та три виделки?

– Ну ти ж жінка, ти ж господиня! У мене Коля жодного разу брудним посудом не займався!

Коли Сашко взявся за пилосос, Світлана Федорівна схопилася за серце.

– Треба ж, і уборка на тобі! Бідолашний мій, треба ж себе якось берегти! Організму відпочинок потрібен, ти ж весь тиждень працював, – прийшовши до тями залякотіла свекруха, вириваючи у сина пилосос.

Я зціпляла зуби і мовчала. У мене складалося відчуття, що чоловік у мене в квартирі повинен тільки їсти і спати, а решта може підірвати його тендітне здоров’я.

Оскільки гостювала мама чоловіка у нас зазвичай близько тижня, я встигала наслухатися капітально. Причому сама вона якусь допомогу по господарству починала надавати тільки коли бачила, що її хлопчик ось уже зараз перепрацює.

Якось мені довелося затриматись на роботі, і вечерю довелося готувати чоловікові. Він не білоручка, чудово вміє робити якісь прості страви. А там і треба було відварити макарони, котлети з морозилки дістати і посмажити, і огірки з помідорами на салат нарізати. Жодних вишукувань та непомірних зусиль.

Після повернення додому на мене чекала вечеря, яку приготувала свекруха. На мене вона дивилася докірливо. За вечерею вона раз у раз кидала жалісливі погляди на сина, зітхала і хитала головою.

Хоча мама чоловіка цілими днями перебувала вдома перед телевізором, до плити вона сама не вставала. Тому вечерю після роботи доводилося готувати мені.

– Не хочу господарювати на чужій кухні, сама таке не люблю. Тому без господині на кухню не лізу, тим паче у гостях.

А мені після роботи дивувати свекруху кулінарними шедеврами було ніколи. Одного разу вона приїхала під час підготовки звітів, коли я додому приходила вже на автопілоті. Про яке готування може йтися? Кілька днів я пилюкалася, щось готувала, а в один день просто купила пельмені.

– Це що?! – зі священним жахом подивилася на пачку пельменів свекруха.

– Наша сьогоднішня вечеря.

– Ти цим годуватимеш мого сина? – сповненим драматизму пошепки промовила Світлана Федорівна.

– О, пельмішки! А кетчуп маємо? – вклинився у розмову задоволений голос чоловіка.

Свекруха їсти пельмені не стала, обмежившись салатом та чаєм з печивом. На Сашка, що уплітав пельмені, вона дивилася з таким жалем, ніби він маленьке голодне кошеня під дощем.

І ось так свекруха поводилася постійно. Все зводилося до того, що вона ніколи не дозволяла чоловікові нічого робити по дому, завжди готувала вечерю з трьох страв, і взагалі порошинки з чоловіка здувала. На відміну від мене.

Вона виїжджала, а у Сашка після слів мами щось у мозку поверталося, і він починав качати права. А чому я маю робити те, чому маю робити це, а чому вечеря така проста, а де моя сорочка, чому не попрасувала ще. Загалом, хизуватися панськими замашками.

У мене після візитів свекрухи нервів не залишалося, я спалахувала моментально, бо мовчати сили вже не було. І ось ми отримували скандал на рівному місці.

Потім тижнів через один-два тижні з чоловіка звалювалася корона, у мене додалося душевних сил для ведення діалогу, і життя входило до своєї звичної колії. До наступного візиту його мами.

Я за стільки років шлюбу вже навчилася миритися з цим неминучим злом. Не так часто воно на нас нападало раніше. Але тепер свекруха вийшла на пенсію. Сидіти у себе в місті їй нудно, тому вона збирається продавати квартиру там у себе, та брати біля нас.

– Онуки будуть, допомагатиму, щоб ти лікарняними не бігала, – ділилася вона зі мною своїми  планами.

А я думаю, що не дійде в нас до онуків. Ми з чоловіком швидше розлучимося, тому що свекруха буде постійно поряд.

КІНЕЦЬ.