Діанка у мене не перша онука, але я її дуже чекала. Перша внучка, яку подарувала мені донька живе далеко, тому я її не бачу і у вихованні участі не беру.

Я була така рада коли син сказав мені, що я стану бабусею вдруге. Невістку я відразу прийняла як дочку. Любила її та намагалася піклуватися, але мабуть її це тільки дратувало. В очікуванні онука, я скуповувала всі магазини з дитячим одягом та іграшками. Мене переповнювали щастя і радість очікування.

Перед тим як віддати подарунки синові і невістці, я їх прала і прасувала, щоб максимально допомогти невістці і бути готовими до появи малюка. Приносила подарунки для малечі, а вона без особливої цікавості закидала пакет з речами в шафу і видавлювала невдоволено «спасибі».

Заради пристойності могла б зробити вигляд, що вона рада. Я дуже переживала, що у нас ніяк не складалися з нею теплі відносини. Адже я робила все для них і думала, що ми одне ціле. Іноді просто хотілося посидіти з нею за чашкою кави і поговорити, але ні.

Коли Аріну поклали в лікарню, я привозив їй їжу, на що знову отримала плювок в свою адресу. Вона сказала, що все необхідне привезла мама. Сказала, щоб я забрала все назад. Прикро було. Я заспокоювала себе тим, що ми ще не досить притерлися одна до одної, Аріна звикне до мене і поміняє відношення.

Коли у Аріни з’явилася донечка я була розчулена від щастя. Мені хотілося розцілувати онуку. Після виписки я всіляко хотіла допомогти Аріні, хотіла приходити до них хоча б на пару годин, щоб побачити онуку і допомогти невістці.

На мої прохання прийти, Аріна грубо відповідала – «Не треба, все що потрібно, зробить моя мама». Я спокійно відреагувала, сказавши, що тоді я прийду післязавтра. Мене знову взяли в облогу сказавши, що не треба. Мовляв мама взяла відпустку і вона буде приходити щодня і допомагати.

Я все одно не витримала і на наступний же день прибігла до онуки. Так хотілося її потримати на ручках і поняньчити. По приходу до них додому я побачила незадоволений погляд Аріни. Вона явно була не рада мене бачити. Я попросила її про те, щоб вона дозволила мені зовсім небагато пограти з Діанкою після того як вона прокинеться. Скриплячи зубами, вона дала добро. Так повторювалося завжди, коли я приходила.

На будь-яку мою допомогу вона відмовлялася тим, що все вже зробила її мама і більше нічого не потрібно. Коли я просила погуляти з онукою, мені завжди говорили, що вона сама йде з нею гуляти. І так було завжди.

Я не розуміла такого ставлення і в чому власне справа. З її ріднею ми завжди добре ладнали, але останнім часом її мама Валентина стала погано до мене ставитися.

Про перші досягнення малюка я дізнавалася тільки від сина, а мені так хотілося переживати і спостерігати за нею усім разом. Єдиний вихід я знаходила в тому, що приходила до них додому, коли син був удома. При ньому Аріна стримувалася і не могла говорити мені щось проти спілкування з онукою.

Синові я не скаржилася, не хотіла стати розладом між ними. Причину такого ставлення, я дізналася через рік. Коли зайшла розмова з Валею, вона звинуватила мене в тому, що я, не хочу допомогти молодим, вона вже втомилася приходити до них мало не щодня, а я ділова сиджу вдома і нічого не роблю.

Я стояла приголомшена, але зберігала спокій. Виявляється, Аріна говорила мамі, що просить мене про допомогу, а я завжди відмовляю. Образа, нерозуміння переповнювали мене, але я розповіла Валі як все було.

На наступний день невістка зателефонувала мені і запросила на розмову. Прийшла, а вона сидить заплакана поруч зі своєю мамою. Нарешті вона пояснила свою поведінку. Виявляється вона ревнувала мене до своєї донечки і боялася, що він буде любити мене сильніше, ніж її маму. Вона попросила у мене вибачення і пообіцяла що більше не буде перешкоджати нашому спілкуванню з онукою.

КІНЕЦЬ.