У нас із сестрою були різні долі. Коли я вийшла заміж молодою і вже чекала четверту дитину, вона дочекалася пізнішого віку, щоб народити свого єдиного сина.

Вона та її чоловік могли дозволити собі все найкраще для своєї дитини, на відміну від мого скромнішого достатку.

Коли вона дізналася, що я знову вагітна, то щедро запропонувала мені безліч високоякісних дитячих речей, які її син уже переріс.

З вдячністю я прийняла ці подарунки, але невдовзі зрозуміла, що речей було більше,

ніж мені потрібно. Вже маючи необхідні речі від попередніх дітей та бажаючи підготуватися до майбутніх пологів, я вирішила продати зайві предмети через Інтернет за скромною ціною.

Однак це рішення спричинило несподівану полеміку. Один спільний знайомий помітив розпродаж і розповів про все моїй сестрі.

Розлючена, вона звинуватила мене в меркантильності та невдячності, заявивши, що віддала мені речі для дитини, а не для перепродажу. Сестра навіть поклялася більше ніколи мені нічого не дарувати.

Я була приголомшена і скривджена її реакцією. Я вважала, що речі вже належать мені, і я можу використати їх на свій розсуд, тим більше, що сестра не вказала на необхідність їхнього повернення.

Її гнів здався мені невиправданим, враховуючи її початкову готовність розлучитися з усіма цими речами.

Незважаючи на мої спроби зв’язатися із сестрою та пояснити ситуацію, вона не захотіла зі мною спілкуватися.

Ситуація остаточно засмутила мене: тепер я не можу повернути продані речі і усунути розрив між нами.

КІНЕЦЬ.