Дружина Антона, Світлана, поrладшала і його це стало драту вати: — Не можу вже на тебе дивитися, ти взагалі дивишся за собою?

— А що не так-то? Віті ж ще два місяці. Часу ще зовсім мало пройшло. Але я ж намагаюся.

— Та ти взагалі не стараєшся. Ти нічого не робиш для цього. Просто їсти треба менше, чи що…

— Але це ж не назавжди. Підросте Вітенька і поверну форму. Обіцяю.

— Та не вірю я вже тобі і взагалі я ось тільки познайомився з прекрасною дівчиною. Вона вміє за собою стежити, та ще й розумна. Так що я розлу чуся з тобою!

— Та будь ласка, терnіти я вже тебе не можу. А ти думаєш, що коли вона наро дить, вона все такою ж буде?

— Що? Не буде вона народ жувати, — сказав Антон здивувавшись, — і ще Вітю я у тебе заберу. Нехай з ним і няньчитися.

— Вітю я тобі не віддам!

— Та це вже подивимося, — усміхнувся Антон і вийшов з дому до тієї самої. ***

— Оля, ти просто чудово виглядаєш! Дівчина почервоніла, поцілувала Антона і запросила за стіл. Вечеря б не ахти що. Оля не так смачно готувала як Свєта, але Антона це не сильно турбу вало.

— Оль, у мене новина, я розлу чуюсь!

— Правда? — Та й ще, ти вийдеш за мене?

— Так, так звичайно, — сказала відразу Оля і відразу кинулася цілувати Антона.

— А у мене теж є новина для тебе! — сказала радісна Оля.

— Так? І? — У нас буде дитина!

— Ага, на якому ти терміні?

— Сьомий тиждень.

— Добре, тоді не пізно позбу тися від нього, завтра ж треба в ліkарню — — сказав Антон

— Але, це ж наша дитина, чому?

— Не nереживай, я візьму Вітю у Свєти, будеш з ним няньчитися. Гаразд?

— Стоп, Антоне, мені чужа дитина не потрібна!

— Та я ніяк не розумію, тобі свою фігуру не աкода, ось навіщо тобі це?

— Ти що зовсім чи що? — сказала Оля в աоці-пішов rеть!

— Що?

— Тепер я зрозуміла, що до чого, іди до своєї дружини, якщо вона, звичайно, у тебе ще є. Геть, сказала! Коли Антон поїхав додому, побачив, що вдома немає ні Свєти, ні дитини, ні речей…

КІНЕЦЬ.