Ввечері поверталась додому. Підходжу до під’їзда, а там оголошення, написане від руки:

“Дорогі жильці будинку, сьогодні 0 8 ранку в під’їзді було загублено 200 грн. Прохання тому, хто їх знайшов, занести в 20 квартиру. Галина Василівна”.

Від прочитаного в мене аж сльози покотилися. Бабуся Галя, наша сусідка, – самотня жінка. Чоловіка не стало років так 20 тому назад. Діти живуть в інших містах, приїжджають два-три рази на рік. Жіночка все життя пропрацювала вихователем в садку, а зараз живе на одну пенсію.

Старенькій вже десь 75, але вона дуже активна, весела, хоч і життя дало їй багато випробовувань. Всі її дуже любили і поважали. Одним словом, дуже приємна жіночка.

І тут я подумала, 200 гривень для мене такі вже й великі гроші, витягла їх з гаманця і попрямувала до 20 квартири.

Піднялась, постукала в двері, чую швидкі кроки і двері відкриваються. Простягаю гроші, зразу Галина Василівна до мене:

– Сховай, Свєта, кому кажу сховай. Гроші я найшла в пальті, а ти вже, мабуть п’ята чи шоста, хто їх “знаходить”. Ух ця Катерина з першого поверху, я ж її просила не писати ніякого оголошення. Ні, не послухала.

– Галина Василівна, ну візьміть, вам ж потрібно.

– Так, заховала швидко! Роззувайся, якраз пиріжків напекла.

Поки ми пили чай, ще двоє сусідів “знайшли гроші”. Я ж скористалась моментом, поки бабуся Галя відкривала двері і розвертала сусідів, підклала гроші під платок, на якому були пиріжка.

– Світланка, дитинко, зроби добру справу, зніми оголошення з дверей під’їзду. Це ж не моє оголошення!

На наступний день, вранці в під’їзді висіло вже зовсім інше оголошення, де написано:

«Милі сусіди! Величезна подяка за Вашу допомогу. Милості прошу до мене ввечері на пиріг з чаєм. Баба Галина».

КІНЕЦЬ.