5 років, як я вже в Америці з чоловіком та дітьми живу. Вдома мама з татом залишилися. Та я ніколи не хвилювалася за них, бо там сестра жила з чоловіком. Я, як мала змогу, завжди сестрі для батьків гроші передавала, хоча добре знала, що вона бере ще й собі. А місяць тому Ірина мені дзвонить, сердита така, навіть не привіталася – ти маму забирати до себе плануєш, я вже 5 років гляділа її, тепер і твоя черга

Я в Америці вже 5 років живу.

Не буду говорити, як мені було важко потрапити раніше сюди і скільки мені це все коштувало грошей, часу, терпіння та здоров’я. Та ми з чоловіком та дітьми-школярами дуже щасливі були, коли сюди потрапили.

Ми з чоловіком спочатку дуже раділи, що нам сюди потрапити вдалося, а потім почався важкий період, як то кажуть, пристосування, звикання і розчарування.

Зізнаюся щиро, що перед тим, як приїхати сюди, то я багато цікавилася цією країною, а саме тим штатом, куди хотіла їхати, розпитувала людей, родичі яких жили в Америці, загалом шукала всю інформацію, де могла.

Але раніше було менше різних каналів, відео, роликів в ютубі, тому багато інформації я не мала. Хоча шукала все де що могла.

Тому, коли приїхали, то зіткнулися з багатьма труднощами, про які раніше ще й подумати не могли.

Я це все розповідаю для того, щоб ви розуміли, що нам дуже важко було прижитися тут, хоча й зараз нелегко, адже квартиру орендуємо, обоє з чоловіком працюємо, але економити доводиться добре нам на всьому.

Раніше ми з чоловіком у Вінниці жили, продали свою квартиру, щоб мати на перший час гроші, щоб хоч трохи влаштуватися за кордоном і мати фінансову подушку, як то кажуть, на перший час.

Вдома залишилися мої батьки – мама з татом.

Та я за них ніколи не хвилювалася, бо х ними в квартирі сестра з чоловіком жила. Я мамі з татом чим могла допомагала, коли поряд жили. А коли в Америку поїхали, то лише гроші сестрі висилала, щоб вона могла дати батькам, а вони купувати собі, що потрібно.

Звісно, я розумію, що частину Іри на залишала собі, але я їй не шкодувала, адже у неї двоє діток, то ж племінники рідні мої, нехай знають, що то подаруночки від тітки.

За цих п’ять років, вдома змінилося багато. Спочатку тата не стало, на жаль, потім сестра розлучилася.

Ірині важко з дітьми, ще й роботу втратила. А місяць тому каже мені, що хоче в Чехію їхати, до нашої рідної тітки, та сказала, що вже роботу їй підшукала, допоможе з житлом.

Я, звісно, пораділа за свою сестру, але тут Ірина мені каже:

– Додому найближчими роками я повертатися не планую, з двома дітьми їду на чужину, мама наша старенька, їй вже 65. Сама вона не зможе тут, тому забирай маму нашу до себе. Я 5 років її доглядала, поки ти за кордоном була, тепер твоя черга.

Я така здивована, що й не передати. Куди я маму в орендовану квартиру заберу? Ми самі ледь тут кінці з кінцями зводимо і у самих двоє дітей.

Та й коли сестра маму доглядала, коли та все робила сама, навпаки, ще дітей її гляділа постійно.

Чому сестрі вдома не сидиться, все нормально в них. У Вінниці спокійно, квартира своя є, та й мама поряд. Чи вона думає, що з двома дітьми зараз мед за кордоном.

Не знаю, що й робити тепер, але маму ми тут точно не потягнемо, просто розумію про що кажу, та й їй тут важко буде, це не те життя, що вдома.

Як мені зараз прийняти правильне рішення? Я така сердита на сестру, що вона пригоди на свою голову шукає. Ну хіба це нормально?

КІНЕЦЬ.