Вперше свою майбутню дружину Наташу я побачив у восьмому класі, коли вона перейшла до нас вчитися з іншої школи. Вона мені одразу сподобалася, я закохався.

Але Наталя не звертала на мене уваги, їй подобався наш однокласник Сергій і навіть уже тоді, коли ми побралися, я знав, що вона його кохає. Сергій був красивим, спортивним хлопцем, подобався всім дівчаткам у нашій школі, але тільки тоді, коли він одружився, Наталка звернула на мене увагу.

Ми з нею жили по сусідству, часто зустрічалися і вона, мабуть, просто звикла до мене або їй лестило те, що я весь цей час на неї чекав. Сімейне життя не склалося, і навіть поява сина Артема нас не зблизило, і за десять років ми, з ініціативи дружини, розлучилися.

Вона поїхала на заробітки за кордон, там незабаром вийшла заміж та відкрила з чоловіком навіть своє кафе. Матеріально вона допомагала синові, який лишився жити у її батьків, а я займався його вихованням.

Коли я одружився вдруге, скажу чесно без особливого кохання, напевно, просто самотність зіграла свою роль, дружина не дуже вітала моє спілкування із сином. Щоб уникнути скандалів, я зустрічався з сином так, щоб вона не дізналася, а коли з’явилася дочка, зустрічі стали рідшими, весь вільний час забирала маленька дитина.

Але життя і цього разу не склалося, після п’яти років шлюбу, я запропонував Яні розлучитися, і вона погодилася, але жити ми залишилися разом. Нещодавно куплена трикімнатна квартира, зроблено ремонт, тож не хотіли продавати, колись залишиться доньці.

Але я думаю, що дружина сподівалася, що я залишу все і переїду до мами, але я теж не хочу залишитися без житла. Але найсумніше, що дружина налаштовує проти мене доньку, а доки я підлаштовувався під нову дружину, син теж від мене віддалився.

Йому вже вісімнадцять і спілкуватися з ним дуже не просто, він у всьому звинувачує мене. Вийшло, що з обома жінками я не знайшов щастя, а тепер і діти мене не розуміють. У чому тут моя провина?

КІНЕЦЬ.