Зараз ось сіла писати вам, і навіть не знаю з кого почати: з себе або зі свого сина, з першої невістки чи з другої.

Мабуть, я таки почну з себе: я три роки тому вийшла на пенсію, не можу більше працювати, важко, здоров’я вже того, що колись, зовсім не маю.

Все своє життя я пропрацювала стоячи в перукарні, з ногами тепер маю проблеми, на жаль.

Ростила я свого рідного сина майже одна – я розлучилася з його батьком, коли малюкові було вісім років, так все життя одна, з короткими перебіжками на побачення з короткими романами, бо часу на себе і своє особисте життя я зовсім не мала.

А заміж ніхто мене більше не кликав, на жаль, не мала жіночого щастя.

У мене є досить таки хороші друзі, сусіди, сестри і брати зі своїми сім’ями, мені для спілкування вистачає.

Ну а тепер про сина хочу розповісти. Після армії він одружився на досить таки хорошій дівчині.

Не знаю, я чомусь думала, коли мій син ще був зовсім маленький, що буду не любити свою майбутню невістку – мовляв, якась чужа жінка сина у мене відбере. Напевно, кожна мама так завжди думає.

Але невістка дуже вразила мене з перших хвилин спілкування – легка, доброзичлива, відкрита, щира до мене вона.

Я навіть подумала – щось з нею не так, десь повинен бути підступ! Але ніякого підступу не було, Олеся просто така і є – у всьому чудова, може навіть трохи наївна, ну як дитина мала, чесне слово.

Після весілля молода сім’я у мене рік пожили, поки своє житло не одержали, але жодної суперечки за цей рік у нас з невісткою не було – вона навіть стала називати мене мамою і на «ти» майже зразу.

І я її в свою чергу «дочкою», як і досі називаю.

Коли син з дружиною з’їхали на свою квартиру, я навіть скучила, і навіть швидше за невісткою своєю.

Ну ми з Олесею кожен день телефонували одна одній просто поговорити, якусь дрібницю розповісти, порадитися.

А потім народився мій довгоочікуваний онук – золотий наш хлопчик, я так його любила, що й словами не передати, напевно, як нікого в житті.

Все було у молодих добре, у сина бізнес в гору пішов і невістка працювала, але вона завжди знаходила час і на чоловіка, і на сина, і на своїх батьків, і на мене.

Мені потрібно було чекати черги на лікування, але тут невістка підхопила ініціативу, зняла відкладені гроші, мене в платну клініку поклала, все зробили за гроші, щоб я не чекала довго і щоб мені легше було.

Я сперечалася з нею, кажу:

«Та почекала б я! Вам гроші більше потрібні».

А невістка мені так серйозно у відповідь:

«Мамо, тобі ж було важко! Як би я спала з цією думкою?»

Ну не диво? Таких уже й не буває невісток, напевно.

Прожили вони трішки більше 8-ми років разом. І тут як грім серед ясного неба.

Приходить син з до мене сумний і каже:

«Мамо, ми розлучаємося з Олесею вже назавжди!»

Я спочатку не повірила, жарт чи що, адже невісточка ніколи мені навіть словом не обмовилася, що в них у сім’ї якійсь проблеми чи що вони погано живуть.

Виявилося, що ні! На жаль, не жарт. Каже – це вже давно зустрів іншу жінку, думав, що просто інтерес, але ні – має до неї серйозні почуття. Уже дружина давно знає, згодна на розлучення. Я дзвоню до невістки, вона, бідолашна, плаче, але нічого вдіяти не може: як його утримати, якщо він сам тікає?

Таки згодом розлучилися вони, скільки б я сина не вмовляла одуматися. Аліменти на дитину відразу – обов’язково, і крім цього забезпечення малюкові.

Перед тим, щоб розписатися, син привів до мене свою нову наречену, щоб познайомитися. Вона дуже красива, дуже, але від неї віяло якимись холодом і зверхністю.

Посміхатися мабуть взагалі не вміє. Чи то вона зі мною лише так?

Я потім синові своєму сказала відразу, що на весілля не прийду.

А, після того, як вони розписалися, я сказала своєму синові, що завжди його візитам буду рада, а цю жінку я бачити не хочу. І взагалі – щоб він мав на увазі: будуть свята, я на них буду запрошувати свою улюблену невістку й онука, свою Олесю дорогу.

Відразу повідомила, що якщо він хоче приходити до мене, то один, не треба, щоб та жінка засмучувала мою донечку.

Син образився, на це Різдво вранці забігав привітати, довго у мене не затримався.

А скоро у мене день народження, хочу відзначити в невеличкому кафе, через дорогу від мене, до мане хочуть родичі прийти. Я сама не хотіла святкувати, часи не ті, але рідні сказали, що просто прийдуть, щоб я спекла тортик до чаю, але я хочу пригостити їх, бо не зручно якось, а вдома вони всі не помістяться, квартира невеличка, тому вирішила зустрітися з ними в кафе, замовити декілька страв і тортик.

Обов’язково покличу невістку з онуком, для мене це святе. Але як бути з сином.

Відчуваю себе зрадницею. Невістка каже:

«Мамо, давай я не прийду. Ну що ти будеш сумувати? Знаю, як це важко для тебе».

Але сумувати мені в будь-якому випадку доведеться – або без неї з онуком, або без сина. А якщо син захоче прийти, то обов’язково з тією жінкою, а я її взагалі бачити не хочу. І взагалі, у мене жевріє надія, що син набереться розуму і повернеться в сім’ю.

Що мені робити зараз? Між ними кого я маю обрати?

КІНЕЦЬ.