Сьогодні я вже жіночка у віці, виховала двох дітей, маю четверо внуків. Та колись я вперше прийшла у чужу оселю в якості невістки.

Мій свекор і свекруха, виявились дуже хорошими людьми. Всі їх в селі знали і поважали. Жили ми собі гарно, виховували діточок. Єдине, що мене трохи завжди бентежило, це наше сусідство з пані Любою.

Ох і прикра то була жіночка. Постійні верески лунали на її подвір’ї.

Чоловік Люби любив собі хильнути зайвого, а вона так його постійно “виховувала” на очах у своєї дочки. Тому не дивно, що Зеня виросла, такою вічно незадоволеною і заздрісною людиною.

Зеня моя сусідка, майже мій одноліток, у неї від сина двоє внучат, які проживають в її будинку разом із нею.

Щоправда, невістка там зайвий раз в дома не засидиться, та на двох роботах працює, лиш би рідше Зені на очі потрапляти.

Мої діти також порадували мене вже внучатами. У старшої дочки аж троє діток. Живе вона окремо від мене у великому особняку під містом. Діти живуть дуже гарно і моє серце радіє за них.

А ось син мій залишився жити зі мною. Разом з невісточкою вони мені подарували внука, якого я сильно люблю і завжди про нього піклуюся.

Звати мого внука Любомир, він у нас повний відмінник в класі, а в дома справжній бабин помічник.

Оскільки син з невісткою постійно на роботі, то майже всі господарські справи ми виконуємо вдвох з Любомиром.

Моя сусідка Зеня часто мого внучка називає зухвалими словами. Чи то так навмисне, щоб образити, я вже й не знаю що думати.

Завжди старалась змовчати, зайвий раз, щоб не викликати бурі з боку Зені.

Та цього разу не втрималась і відстояла свою позицію. Зеня кожного разу, коли з внуками заходить в магазин, чи просто про них розповідає, то завжди так лагідно, мій Маркіянчик і Василько.

Навіть як продавець звернеться не так ласкаво до її внуків, Зеня тут же звертає увагу, що її внук не Василь а Василько і прошу їх так не називати.

В цей раз я забігла в магазин за крупами, бо вже позакінчувались, тай Зустріла там Зеню. Та, як завжди, в магазині плітками займалась.

Зеня щось там розповідала, хвалилась своїми внуками, а потім мене запитала: “Що там твій Любко? Як, в школі гарно вчиться?”

Я не очікувала, навіть не задумуючись відрубала Зені, та так що вона очі закотила. “Зеню, я не знаю про кого ти говориш? Мій внук не Любко, а Любомир, та я звертаюсь до нього Любчик. А вчиться мій внучок, на відміну від твоїх, на відмінно”.

Я бачила реакцію продавця, та ледь втримувала сміх.

Зеня вискочила з магазину, як невмита, від несподіванки, що я себе постою, втратила дар мови.

Думаю, це послужить на деякий час для неї уроком і вона винесе для себе певні висновки з даної ситуації.

Іноді нам варто з такими людьми, як Зеня, вчиняти по-їхньому і не терпіти образи в свою сторону.

Джерело