Зараз ми живемо в досить таки невеликому місті. У нас є своя велика двокімнатна квартира: вдалося її придбати за довгі роки важкої праці, ми багато років відкладали гроші, причому в новобудові.

Але, щиро кажучи, з роботою у нас тут не дуже густо, а тут знайомі порадили їхати нам до них за кордон на заробітки.

Погодилися ми відразу з чоловіком, не роздумуючи – син росте, вже підліток, треба теж скоро окреме житло йому купити.

Ну як же цим не скористатися? Загалом, вирішили їхати всім сімейством, вважали, що так зможемо краще влаштувати своє життя.

Квартиру здати в оренду нам було особливо нікому – ми, щиро кажучи, трохи хвилювалися: у нас меблі хороші, та й ремонт акуратно зроблений, ну хіба мало?

А тут молодша сестра мого чоловіка, зовиця моя, з’явилася: тільки що розлучилася зі своїм чоловіком, жити не мала де, запропонувала нам їй здати в оренду.

Але як брати за оренду у рідної людини?

Чоловік свою сестру любить, шкодує, запропонував їй не брати грошей за оренду квартири, лише щоб вона чистоту гарантувала нам і все.

Пообіцяла, ми їй довіреність залишили і поїхали зі спокійною душею шукати для себе кращого життя.

Приїхали ми за кордон, а там не все так добре, як думали ми з чоловіком, багато проблем.

Але нічого – подумали тоді, справа часу, навіть син у нас відразу з місцевими хлопцями подружився, він краще і швидше інтегрувався, ніж ми.

Чоловік влаштувався на роботу, зарплата наче не погана, мені теж робота знайшлася, тільки треба було перечекати всі ці незручності.

Ми намагалися періодично дзвонити зовиці. Запитували у неї як справи, цікавилися ними, а вона відповідала, що все добре у неї, все без змін.

Ми з чоловіком довгий час складали гроші копійка до копійки, багато в чому собі відмовляли, але заробили дуже добре.

Поверталися з тієї Чехії, ніби в пеклі побували, але зате синові на однокімнатну квартиру ми точно накопичили за весь цей час.

Сестра чоловіка дуже добре знала, що ми повертаємося, але вже в дорозі ми відчували щось недобре: вона намагалася говорити коротко і телефон вимикала постійно.

Ми приїхали відразу додому. Здивувалися, навіть килимка нашого в під’їзді немає, який довго там дуже лежав.

Відкрили квартиру, це словами не передати. Оббивка обідрана, меблі в багатьох місцях брудні і подряпані, шпалери жовті, рвані в деяких місцях, плитка у ванній зі сколом, все перекошене, я ледве впізнала наше житло.

Видно, що хтось намагався прибрати, але на швидку руку, як попало. Загалом, картина дуже сумна. Посуду половини немає мого, постільна білизна якась вся чужа.

Дзвонимо сестрі – вона не бере телефон. У поштовій скриньці платіжки, два місяці борг за всі послуги.

Пішла я в магазин за миючими засобами, щоб все відмити, бабусі на лавці:

“Ну нарешті ви приїхали, бо нам вже тут бути ніяк не можна було”.

Питаю у них – хто тут жив? Виявилося, що сестра прожила приблизно з пів року, потім помирилася зі своїм чоловіком, поїхала до нього і здала нашу квартиру в оренду якійсь багатодітній сім’ї, від їх шуму не можна було спати ночами. Та ще й з двома кішками. А місяців зо три тому: молодій парі, яка влаштувалася у нас: такі нехороші люди. Загалом, тільки недавно ця парочка з’їхала, дільничний приходив.

Сестра мого чоловіка з’явилася у нас на наступний день, і як ні в чому не бувало:

«Ой, вибачте мене за все, була зайнята дуже, не мала часу, я не прибрала – зі своїм чоловіком недавно помирилася і не заїжджала сюди!»

Я розсердилася на неї і слів вже не підбирала:

«Не говори неправду, нам вже доповіли – що тут творилося і хто тут жив. Яке прибирання – тут все зламано, бруд неймовірний!»

А вона давай мені плакати, сказала, що гроші їй дуже потрібні були, думала, що все буде нормально, але не вийшло.

Грошей за оренду, звичайно, ж вже немає. Заплатити за наші комунальні платежі за 2 місяці теж немає. За що тепер ремонт робити – вона не знає!

Її лінивий чоловік все «шукає роботу» лежачи на дивані, багато не докладає до того зусиль.

Чоловік мій мовчить, слова не сказав своїй сестрі. Я давай їй все висказувати, так тут же чоловік за сестру заступився: мовляв, вистачить на сироту кричати, розберемося самі якось.

Тільки от я не зрозумію – як він тепер розбереться? З зароблених грошей я і копійки не дам на ремонт квартири: це тільки синові на квартиру, я відклала ще трохи на проживання, поки не влаштуємося на роботу.

І тепер, де взяти фінанси на ремонт? Зараз такі ціни, що аби встигли заробити за рік на той ремонт обоє. Або жити в такій брудній квартирі?

Сказала своєму чоловікові, що нехай його сестра хоч якось допомагає нам зі своєї копійчаної зарплати, або просить свого чоловіка працювати.

Ми чому повинні тільки розплачуватися за все? Але чоловік все наполягає на своєму:

«Забудь і заспокойся. Немає у неї грошей. Ну де вона їх візьме?»

Щиро кажучи, я готова і до суду йти, але тоді наша родина пересвариться зовсім. Загалом, не знаю, що в такій ситуації робити, руки опускаються геть.

Чи маю я зовиці пробачати велику суму грошей, бо вона на нас хотіла заробити?

КІНЕЦЬ.