На Йордан моя свекруха не відходить від вікна, а все тому, що чекає священика. “Артуре, на ліжко не лягай, бо зімнеш! Василинко, нічого не їж, бо не встигнеш посуд помити!”. Словом, всі ми ходимо на ципочках. Але якщо ви думаєте, що після освячення будинку все закінчується, то ви помиляєтеся, бо починається “друга серія”. Свекруха зі щасливим обличчям лягає на свої ліжко і бере в руки телефон. “Галю, в мене вже був! Гляди, щоб тебе отець на ліжку не застав”

Сьогодні у нас “день у вікні”.

Я його назвала так саме з тої причини, що не перестаю дивуватись зі своєї свекрухи, що на людину таке находить в очікуванні священики, який ходить на Йордан і окроплює оселі свяченою водицею.

Я у невістках вже як чотири роки. Сама я хоч міська дамочка та пішла жити до чоловіка і стала невісткою.

Чоловік мій сільський парубок, живемо ми ще з свекрухою, оскільки батько мого чоловіка Артура вже сім років, як покинув цей світ.

Тому щоб не залишати маму саму, Артур покликав мене жити до себе. Тут я і відчула весь цей дух свят. В місті, скажу вам відразу, так не святкують.

Тут якось так по особливому святково.

Рідня ходить одна до одних колядувати, ці застілля, спілкування, залишають по собі такі гарні емоції.

Все так гарно святково. Та на Йордан у моєї свекрухи день минає у вікні. Вона чекає на священика і це триває кілька годин.

Щомиті свекруха тими тюлями і шторами перебирає, вдивляючись у вікно в надії, якнайшвидше дочекатись священика.

В цей день нам всім в хаті треба ходити “на ципочках”, все має бути як найгарніше.

“На ліжко не лягай, бо зімнеш! На кухні не їж, бо не встигнеш посуд помити”. І таких “настанов” свекрусі хватає на цілісінький день, поки “процедура” не відбудеться…

А як вже свекруха побачила священика через три хати, то бігає по хаті і вистроює нас всіх під лінійку.

Двері відчинені навстіж і ми стоїмо і чекаємо…

Ну, слава Богу, все відбулося, ми покроплені, хата також, і ми можемо продовжувати жити нормальним життям.

Всі видихають з полегшенням.

Але це ще не все, бо починається “друга серія”. Моя свекруха сідає на телефон і видзвонює своїм подругам, що в неї вже священик був.

Ох ці звички сільських людей.

Невже я така сама колись буду?

А у вас як проходить процедура очікування священика і окроплення будинків?

Джерело