Дмитро стояв на балконі і проводжав поглядом сусідів. Щасливе сімейство завантажувати валізи в таксі. Діти весело сміялися в передчутті поїздки до моря.

«Здорово. Які ж вони молодці! А ми з Марією все життя мріяли провести відпустку біля моря, але так і не вибралися … »- сумно подумав чоловік. На очі навернулися сльози.

Дмитро завжди турбувався коли згадував про свою дружину. За все життя подружжя жодного разу не посварилися. Жили як то кажуть, душа в душу. Виростили двох дочок-красунь, все життя працювали, працювали … Все для дітей. А зараз, де їх подяка?

Чоловік уже п’ятий рік жив один. Мало того, він відчував себе самотньою людиною, хоч і були у нього діти, зяті, онуки. Але ті лише раз на рік згадували про нього, – дзвонили на день наpoдження.

Дмитро важко зітхнув і подивившись на годинник включив телевізор. Взявши в руки лотерейний квиток він зручніше влаштувався в кріслі і став чекати свою улюблену телепередачу. Сьомий рік поспіль Дмитро, щотижня купував лотерейний квиток. Чоловік не втрачав надії виграти мільйон.

За всі роки йому вдалося пару раз виграти невеликі суми. Пoкiйна дружина сміялася над його приcтраcтю, пояснюючи, що це обман. «Зрозумій, це все неправда.

Неможливо простому cмеpтному так просто виграти головний приз »- любила повторювати чоловікy.

“Ну і що? Зате, у мене щонеділі є шанс стати мільйонером »- жартував Дмитро.

– Ні, не може бути! – прошепотів Дмитро надягаючи окуляри.

– Ура! Я виграв! – закричав на всю квартиру.

Прийшовши до тями від радості чоловік кинувся до телефону і набрав номер старшої дочки:

– Алло! Марічка? Привіт, рідна.

– Тату? Що-небудь сталося, чому так рано дзвониш? Розбудив нас в вихідний! – невдоволено промовила Марія.

– Все в порядку. Дзвоню поділитися радістю. Я нарешті виграв. Мільйон.

У трубці почулася тиша, а потім переривчастий подих жінки.

– Тату, ти жартуєш? – прошепотіла Марія

– Ні. Хто ж такими речами жартує? – засміявся чоловік.

– Ми скоро будемо! – крикнула Марія кинувши трубку.

Молодша дочка Анна теж дуже зраділа виграшу батька, сказавши, що вже виїжджає. Дмитро посміхнувся сумною усмішкою і взявши цигaрку вийшов на балкон. «Хоч онуків побачу. Добре, що у дітей привід знайшовся приїхати терміново в гості »- посміхнувся чоловік.

Не встиг Дмитро докyрити як побачив біля під’їзду Марію з сім’єю. Дочка весело махала рукою, вітаючи тата.

– Ти так і не кинув цю шкідливу звичку? – накинулася Марія з порога.

– Дід, ти мені купиш новий ноутбук? – заявив шестирічний онук.

– Сашенька, так не красиво, поздоровайся спочатку з дідусем! – зробила зауваження Марія.

– Тату, а що Анна? Ти їй не дзвонив? – акуратно запитала дочка.

– Анна в дорозі. Теж вирішила особисто привітати мене, – посміхнувся чоловік.

– Діду, діду, купи ноутбук! – вчепився Сашенька.

– Татусю, хотіла поговорити, поки Анни немає … Ти ж знаєш як нам потрібна дача і машина.

Може даси нам гроші? – ласкаво защебетала Марія.

– Так є ж у нас дача. Ми з матір’ю все здоров’я в неї вклали. І автомобіль є. Хоч і старенький, але повністю на ходу. Беріть, користуйтеся.

– Порівняв, теж. Це не те! Нам просторий будинок потрібен і машина пристойна! – невдоволено промовила дочка.

– Тоді вибач. Нічим не можу допомогти … – розвів руками Дмитро.

– Як же? Адже ти виграв цілий мільйон! – обурилася Марія.

У двері подзвонили. Це примчала Анна з чоловіком і донькою.

– Привіт, татуль! А ми тортик привезли, став чайник.

Поки Дмитро готував чай ​​в кімнаті вже встигли пересваритися діти і внуки. Вони ніяк не могли поділити між собою виграш.

– Що за шум? – посміхнувся Дмитро.

– Тату, я завжди підозрювала, що ти Марію любиш більше ніж мене! – мало не плакала Анна.

– Значить їй і дачу і машину купиш, а мені? Нам теж багато чого потрібно!

– Що тобі потрібно? У тебе все є! – єхидно крикнула Марія.

– Дід, ти Саші ноутбук купиш? А мені новий велосипед потрібен! – вимагала внучка.

– Тихо! – гримнув чоловік.

На щастя, подіяло. Всі стихли і мовчки сіли за стіл.

– Ви забули одну невелику деталь: це мій виграш! Тому, тільки мені вирішувати як я витрачу гроші.

– Зачекайте! – осінило раптом Івана, чоловіка Анни.

– А хто-небудь додумався перевірити справжність виграшу? Дмитро Петрович, можна лотерейний квиток на пару хвилин? Я зараз знайду в інтернеті результати розіграшу. Перевіримо.

– Візьми, – Дмитро простягнув зім’ятий квиток.

Іван кілька хвилин шукав потрібну інформацію. У кімнаті запанувала тиша, всі чекали перевірки.

– Так я і знав! Вам необхідно нові окуляри купити. Остання цифра не співпадає! – розчарувався зять.

– Нічого страшного!

Це означає, що виграш складе сто п’ятдесят тисяч.

Цих грошей буде достатньо на поїздку на море, ще й залишиться. Перекрию дах на дачі та подарунки онукам куплю, – радів чоловік. – Скоро літо, я міг би з онуками на дачі побути, адже у мене ще повно сил і здоров’я.

– Та НУ тебе! – розлютилася Марія.

– Тільки вихідний нам перевів. Сашко, Миколка, одягайтеся, нам пора!

Дочка з чоловіком і онуком зібралися швиденько і мовчки вийшли з квартири.

– Нам теж пора. Справ дуже багато. Ти дзвони, якщо що, – сказала Ганна, наслідуючи приклад сестри.

Дмитро важко зітхнув і сів на самоті пити остиглий чай. «Ось тобі і діти … Може й на краще, що Марія не бачить всього цього» – розмірковував чоловік, стримуючи сльози. “Ну нічого.

Хоч на старості з’їжджу до моря та й по службі з товаришем заодно побачуся, давно в гості кличе… ».

КІНЕЦЬ.