Поки зустрічалася з колишнім чоловіком, не помічала чи не хотіла помічати його жадібність і дріб’язковість. Про жодні кафе, а тим більше ресторани навіть мови бути не могло.

На день народження одна троянда, та й та не першої свіжості, щоб дешевше, а навіщо, все одно через день зав’яне, тільки дарма витрачені гроші. Коли бачив, що я незадоволена, казав, що коли одружимося, тоді й зекономлені гроші стануть у пригоді.

Мені б бігти від нього якнайдалі, але я погодилася вийти за нього заміж. Після скромного весілля стали жити з його батьками, і тут я зрозуміла, що у них така економія в сім’ї вважається не лише нормою, а й розумним плануванням.

Меблі старі, ще з радянських часів, але міняти та робити ремонт у наш час дорого, як сказала свекруха. Те, що потрібно давно викинути та забути, у них сто разів відремонтовано та скручено скотчем, їжа теж найдешевша.

Я довго не могла звикнути, а робити зауваження не наважувалася, доки не дізналася, що чекаю дитину. Всі були спочатку раді, що буде онук, але потім коли треба було купувати вітаміни, а потім і деякий одяг для мого становища, все змінилося.

Потім почалися невдоволення та спогади свекрухи, що коли вона чекала дитину, з нею ніхто не няньчився, посуд за неї не мив і чоботи їй не шнурував. Вона й сама все робила і нічого не вимагала, не те, що я.

Чоловік мене підтримував, але разом з тим намагався, так само як і завжди заощадити. Тепер він це виправдовував тим, що коли з’явиться дитина, скільки всього буде потрібно.

Але я боюся, що для дитини також доведеться випрошувати гроші на все. Мама вже не проти того, щоб я повернулася додому, та мені й самій все це набридло, не можу зрозуміти, що в них за жадібність така, що вразила всю родину, як хвороба.

КІНЕЦЬ.